Статтю з такою назвою в журналі "Наука і суспільство" за 1987 рік у жовтневому номері надрукувала Раїса Іванова, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, СС. 70-71 .
Після погрому Ігоревого війська, половці розділилися на двоє: Кончак пішов і "обступив Переяславль", а Коза Бурнович пішов на Сейм, де спалив Путивль, села і спустошив волость, про це пишеться у Іпатіївському літописі. Ось і Р.Іванова задається питанням:
"Отже, половці розгромили і саме укріплення - острог Путивля, а значить поруйнували й спалили його, вали та забороли. Де ж тоді плакала Ярославна ? І взагалі, чи була вона саме в цьому Путивлі ? У Путивлі на Сеймі ? Адже Путивлів могло бути кілька, як і Новгородів."
Авторка знаходить село Путивське на річці Десні, де можливо й плакала Ярославна !? Можливо ?!
За Іпатіївським літописом взнаємо, що київський князь Святослав Всеволодович, аж у Чернігові взнає від Біловолода Просовича, що "сталося в Половцях " . З Чернігова Святослав посилає двох своїх синів на придушення заворушень у Посем*ї - це також з Літопису.
Чи могла княжна Ярославна поїхати у спалений Путивль, на край Русі і Половців, коли у землях її чоловіка трапилася така катастрофа, коли населення збунтувалось ??
Коли у війську Ігоря були воїни із Трубецька, Рильська, Путивля, Чернігова - в такі моменти зароджується віра, що можливо хтось міг врятуватись серед своїх союзників...
У Новгород-Сіверськ, як столицю князівства, як столицю князя Ігоря сходилась всі інформація, спішили сюди усі вісники , про події в Русі, в Половцях., які князі залишилися живими, які потрапили в полон і куди ???
Із смольнянами (смоленцями) біля Треполя стояв князь Давид, а київський князь із своїм цілим військом рухався до Києва ...
Подій у ці дні на Русі було чимало, прицьому дуже різних і навряд чи Ярославна поїхала у Путивль поплакати, коли не було видно кінця цим трагічним, неоднозначним подіям...
Ярославна, звичайно, плакала, але у Новгород-Сіверському !
Ініціатором і автором написання "плачу Ярославни" міг виступити той же Карамзін, який починав свій творчий шлях з поета, письменника, а закінчив істориком ...
пʼятниця, 7 серпня 2015 р.
четвер, 6 серпня 2015 р.
Фото ріки Каяли.
Ріка Каяла, аж 6 (шість) разів згадується у "Слові". Подаємо згадки по-пунктах і номерах сторінок "Слова" 1800 року, взятих із книги М.Ю. Брайчевського (2005р.) видання:
1. С.12 "... ту ся копиемь приламаты, ту ся саблям потручяты о шеломы Половецкыя, на реце на Каяле, у Дона великого."
2. С. 16 " Сь тояже Каялы Святоплк повелся отца своего междю Угорьскими иноходьцы ко Святей Софии кь Киеву."
3. С.18 " Ту ся братя розлучиста на брезе быстрой Каялы."
4. С.22 "... кають Князя Игоря, иже погрузи жирь во дне Каялы реки Половецкия, Рускаго злата насыпаша."
5. С.25 "На реце на Каяле тьма светь покрыла..."
6. С. 38 "... омочю бебрянь рукавь вь Каяле реце ..."
Частина дослідників вважають ріку Каялу вигаданою, "поетичною рікою", як В.Щурат (1957, С.216) , а інші ні ! До таких належить вчений з Харкова Гетманец М.Ф. "Тайна реки Каялы" Харьков 2003 - це вже 3-є видання його книги про пошуки ним цієї ріки.
Шановний читачу, очевидно Ви помітили, що закінчення ріки Каяли, творці "Слова" у таких пунктах, як 2,3,4 подають через тверде "и". І Гетманець у своїй книзі доказує, що в цьому випадку йдеться про тюркський топонім - "кая - ли" - "скалиста" (ріка). А Каяла це "переосмисление гидронима на русский лад: Каялы - Каяла" (С. 65) у Гетманця.
Творці "Слова" "знайшли" "ріку Каялу" лише в Іпатіївському літописі !? Але ось читаємо книгу Бориса Яценко "Слово о полку Ігоревім" та його доба" Київ 2000, С.40 (С. 112) :
"... нарьць каялы" Тобто "ріки" тут немає і не було, є дієслово "нарицяти", яке часто зустрічається у пам*ятниках києво-руської літератури, як наприклад в "Успенском сборнике 12-13 вв." (М., 1971)".
Тобто із словосполучення "нарицяти і каятись" (наголошувати і каятись) творці "Слова" сотворили ріку Каялу-Каяли, плюс їм допомогло знання тюркських мов: кая - скала, ак-кая - Біла скала (в Криму). Докази ?? Ось, читаємо Гетманця С.117:
"Поиски этой реки имеют большую и поучительную историю. Самым тщательным образом, изучались старые географические и топографические карты, древние исторические и историко-географические памятники, однако реку с таким названием никому обнаружить не удалось."
Бо ж її ніколи й не було !!! Але де-котрі (Гетманець, Сумаруков) прийняли за Каялу маленьку річечку, скоріше потічок - Макатиху, яка довжину має всього 7-8 кілометрів ??!
На велике щастя М.Ф.Гетманец у своїй книзі помістив фотографії цієї ріки Каяли-Макатихи на сторінках : 125, 127, 129 і 192 .
Перші дві фотографії показують, як три чоловіки любуються кількома викопаними камінчиками - це все, що залишилося від скель ???:))
На фото С.129 очевидно сфотографовано автора книги, який у руслі Макатихи викопав камінь. Позаду нього видно три великі дерева, які б на кам*янистому грунті такими б не виросли зовсім !? Останнє фото С.192 називається "Крутые берега Каялы-Макатихи". На фото видно голі кущі-дерева (рання весна, або пізня осінь) і досить пологий кількаметровий висотою схил, а на ньому три чоловіка, щось шукають ...
Як нема, а дуже хочеться: То за кам*яні скали можуть правити кілька каменців, а за річку - невеликий потічок ?:))
Але одна брехня породила нову брехню! У "Велесовій книзі": " Пройшли повз Каялу і прийшли до Дніпра..." -журнал "Хроніка 2000" 3-4 номер за 1994 р. ,С.129 ...
1. С.12 "... ту ся копиемь приламаты, ту ся саблям потручяты о шеломы Половецкыя, на реце на Каяле, у Дона великого."
2. С. 16 " Сь тояже Каялы Святоплк повелся отца своего междю Угорьскими иноходьцы ко Святей Софии кь Киеву."
3. С.18 " Ту ся братя розлучиста на брезе быстрой Каялы."
4. С.22 "... кають Князя Игоря, иже погрузи жирь во дне Каялы реки Половецкия, Рускаго злата насыпаша."
5. С.25 "На реце на Каяле тьма светь покрыла..."
6. С. 38 "... омочю бебрянь рукавь вь Каяле реце ..."
Частина дослідників вважають ріку Каялу вигаданою, "поетичною рікою", як В.Щурат (1957, С.216) , а інші ні ! До таких належить вчений з Харкова Гетманец М.Ф. "Тайна реки Каялы" Харьков 2003 - це вже 3-є видання його книги про пошуки ним цієї ріки.
Шановний читачу, очевидно Ви помітили, що закінчення ріки Каяли, творці "Слова" у таких пунктах, як 2,3,4 подають через тверде "и". І Гетманець у своїй книзі доказує, що в цьому випадку йдеться про тюркський топонім - "кая - ли" - "скалиста" (ріка). А Каяла це "переосмисление гидронима на русский лад: Каялы - Каяла" (С. 65) у Гетманця.
Творці "Слова" "знайшли" "ріку Каялу" лише в Іпатіївському літописі !? Але ось читаємо книгу Бориса Яценко "Слово о полку Ігоревім" та його доба" Київ 2000, С.40 (С. 112) :
"... нарьць каялы" Тобто "ріки" тут немає і не було, є дієслово "нарицяти", яке часто зустрічається у пам*ятниках києво-руської літератури, як наприклад в "Успенском сборнике 12-13 вв." (М., 1971)".
Тобто із словосполучення "нарицяти і каятись" (наголошувати і каятись) творці "Слова" сотворили ріку Каялу-Каяли, плюс їм допомогло знання тюркських мов: кая - скала, ак-кая - Біла скала (в Криму). Докази ?? Ось, читаємо Гетманця С.117:
"Поиски этой реки имеют большую и поучительную историю. Самым тщательным образом, изучались старые географические и топографические карты, древние исторические и историко-географические памятники, однако реку с таким названием никому обнаружить не удалось."
Бо ж її ніколи й не було !!! Але де-котрі (Гетманець, Сумаруков) прийняли за Каялу маленьку річечку, скоріше потічок - Макатиху, яка довжину має всього 7-8 кілометрів ??!
На велике щастя М.Ф.Гетманец у своїй книзі помістив фотографії цієї ріки Каяли-Макатихи на сторінках : 125, 127, 129 і 192 .
Перші дві фотографії показують, як три чоловіки любуються кількома викопаними камінчиками - це все, що залишилося від скель ???:))
На фото С.129 очевидно сфотографовано автора книги, який у руслі Макатихи викопав камінь. Позаду нього видно три великі дерева, які б на кам*янистому грунті такими б не виросли зовсім !? Останнє фото С.192 називається "Крутые берега Каялы-Макатихи". На фото видно голі кущі-дерева (рання весна, або пізня осінь) і досить пологий кількаметровий висотою схил, а на ньому три чоловіка, щось шукають ...
Як нема, а дуже хочеться: То за кам*яні скали можуть правити кілька каменців, а за річку - невеликий потічок ?:))
Але одна брехня породила нову брехню! У "Велесовій книзі": " Пройшли повз Каялу і прийшли до Дніпра..." -журнал "Хроніка 2000" 3-4 номер за 1994 р. ,С.129 ...
вівторок, 4 серпня 2015 р.
" le fragment "
Учора, зовсім випадково вдалося взнати: чому Карамзін хотів бачити "Слово о полку Ігоревім" фрагментом чогось більшого !
До цього привела книга Василя Щурата "Поезії. Слово про похід Ігоря. Пісня про Роланда" Львів- 1957 рік видання. Василь Щурат народився 24 серпня 1871 року у селі Вислобоках недалеко Львова. Вчився, вчителював, співпрацював у багатьох газетах. Писав наукові і публіцистичні статті, фейлетони, ессеї, спогади, писав їх на українській, польській, німецькій і французькій мовах. У 1921 - 1923 роках був ініціатором і першим ректором Підпільного українського університету у Львові.
Переклад "Слова про похід Ігора Святославича" був вперше надрукований ще у 1907 році у львівському журналі "Світ".
"Пісню про Роланда" Василь Щурат переклав ще навчаючись в Академічній гімназії Львова у 1889 - 1891 роках. В журналі "Життя і слово" ця Пісня була надрукована у 1894 році при сприянні М. Драгоманова.
"Слово" в книзі В.Щурата займає сторінки від 37 до 62, в цілому виходить 25 сторінок, а "Пісня про Роланда" від 63 по 202 сторінку, тобто 139 сторінок !!!
Дивлюся і рахую скільки сторінок "Слово" займає в інших наших науковців: М.Ю. Брайчевський - 33 стр., В.Г. Скляренко - 15 стр., М.Ф. Гетманець - 18 стр., Борис Яценко (його переклад на англійську мову) - 19 стр., аматор Микола Кондратенко - 25 стр.
Середнє арифметичне говорить, що в середньому "Слово о полку Ігоревім" займає 23 сторінки поетичного тексту..., а це в 6 (шість) раз менше, а ніж "Пісня про Роланда" !! Сама Пісня про Роланда творилася кілька століть !
Російська освічена еліта брала приклад з Франції, прекрасно розбиралася в її літературі, модах, їжі.
Карамзін прекрасно розумів, що з таким коротким "Словом" росіянам навіть формально не наздогнати "Пісню про Роланда. Старофранцузький епос". ...
До цього привела книга Василя Щурата "Поезії. Слово про похід Ігоря. Пісня про Роланда" Львів- 1957 рік видання. Василь Щурат народився 24 серпня 1871 року у селі Вислобоках недалеко Львова. Вчився, вчителював, співпрацював у багатьох газетах. Писав наукові і публіцистичні статті, фейлетони, ессеї, спогади, писав їх на українській, польській, німецькій і французькій мовах. У 1921 - 1923 роках був ініціатором і першим ректором Підпільного українського університету у Львові.
Переклад "Слова про похід Ігора Святославича" був вперше надрукований ще у 1907 році у львівському журналі "Світ".
"Пісню про Роланда" Василь Щурат переклав ще навчаючись в Академічній гімназії Львова у 1889 - 1891 роках. В журналі "Життя і слово" ця Пісня була надрукована у 1894 році при сприянні М. Драгоманова.
"Слово" в книзі В.Щурата займає сторінки від 37 до 62, в цілому виходить 25 сторінок, а "Пісня про Роланда" від 63 по 202 сторінку, тобто 139 сторінок !!!
Дивлюся і рахую скільки сторінок "Слово" займає в інших наших науковців: М.Ю. Брайчевський - 33 стр., В.Г. Скляренко - 15 стр., М.Ф. Гетманець - 18 стр., Борис Яценко (його переклад на англійську мову) - 19 стр., аматор Микола Кондратенко - 25 стр.
Середнє арифметичне говорить, що в середньому "Слово о полку Ігоревім" займає 23 сторінки поетичного тексту..., а це в 6 (шість) раз менше, а ніж "Пісня про Роланда" !! Сама Пісня про Роланда творилася кілька століть !
Російська освічена еліта брала приклад з Франції, прекрасно розбиралася в її літературі, модах, їжі.
Карамзін прекрасно розумів, що з таким коротким "Словом" росіянам навіть формально не наздогнати "Пісню про Роланда. Старофранцузький епос". ...
"Замітка" Карамзіна.
Творці "Слова", як і сьогоднішні словофіли мають проблеми з його появою на світ. У невеликій передмові до "Слова" 1800 року тут у великому коментарі згадується про володаря рукопису Мусіна-Пушкіна, але коли і де було знайдено саме "Слово" нічого не говориться !??
Київський науковий журнал "Слово і Час" за 2000 рік у 4 номері вмістив розвідку письменника Євгена Руднєва: "В. Капніст - перший перекладач "Слова о полку Ігоревім" -= СС. 21-26.
Із цієї статті ми дізнаємося, що Катерина Друга у 1787 році на обіді у Василя Капніста посварила його за те, що він збирався "Слово" перекласти на українську мову , і пішла з обіду не попрощавшись, а після цього інциденту Капніст хворів майже тиждень - так описує ситуацію у приватному листі М.Львов. Недовіряти цій інформації у нас немає причин. Тому що цим роком , побічно про "Слово" згадує М. Херасков, а ще пізніше Єлагін, інші дослідники дають 1792 рік.
Аж ось у 1797 році один із творців "Слова" Карамзін у гамбургському журналі французьких емігрантів друкує "Письмо в "Зритель" о русской литературе" У цьому листі є згадка про "Слово", текст цього листа нині складає 7 друкованих сторінок у книзі !?
Дослідниця Моисеева у своїй книзі :" Спасо-Ярославский хронограф и "Слово о полку Игоревем" Ленинград , Наука 1984, С.15 пише, що "Н.М. Карамзин поместил заметку об отрытии "Слова" ?? Блин, дивлюся у Словарь С.И. Ожегова: "заметка" - 3. краткое сообщение в печати ... Дивлюся далі уважно на книгу Мойсєєвої - друге видання, в рецензентах записано самого Д.С. Лихачева !?? Цілком впевненний, що люди, які першими переглядали книгу Мойсєєвої прекрасно знають різницю між "листом" і "заміткою", але в даному випадку з історією "Слова" загальноприйнятні закони у них не діють !!! Тому, що стаття Карамзіна, ламає всю нібито струнку конструкцію, яку збудували Слово-творці.
Глянемо, коротко, що ж написав Карамзін в листі-замітці: "Письма русского путешественника" Ленинград 1984 , С. 450: "Но более всего вас, быть может, изумит, сударь, что уже два года как в наших архивах был раскопан отрывок стихотворения, заглавленный "Песнь воинов Игоря". Дивлюсь, ще у французький текст цього листа, який поданий у книзі - таки слово "фрагмент" там є !
Отож, Карамзін бреше про те, що "Слово" було знайдено-розкопано у 1795 році ! Хто читав "Слово о полку Ігоревім" від початку і до кінці "князямь слава, а дружине Аминь" - це є цілком завершенний твір !!!
Цілком, очевидно, що творці "Слова" спочатку хотіли подати його, як фрагмент вірша, поеми, але плани їх змінилися і вони зробили "Слово" завершенним і цілим у виданні 1800 року !
Київський науковий журнал "Слово і Час" за 2000 рік у 4 номері вмістив розвідку письменника Євгена Руднєва: "В. Капніст - перший перекладач "Слова о полку Ігоревім" -= СС. 21-26.
Із цієї статті ми дізнаємося, що Катерина Друга у 1787 році на обіді у Василя Капніста посварила його за те, що він збирався "Слово" перекласти на українську мову , і пішла з обіду не попрощавшись, а після цього інциденту Капніст хворів майже тиждень - так описує ситуацію у приватному листі М.Львов. Недовіряти цій інформації у нас немає причин. Тому що цим роком , побічно про "Слово" згадує М. Херасков, а ще пізніше Єлагін, інші дослідники дають 1792 рік.
Аж ось у 1797 році один із творців "Слова" Карамзін у гамбургському журналі французьких емігрантів друкує "Письмо в "Зритель" о русской литературе" У цьому листі є згадка про "Слово", текст цього листа нині складає 7 друкованих сторінок у книзі !?
Дослідниця Моисеева у своїй книзі :" Спасо-Ярославский хронограф и "Слово о полку Игоревем" Ленинград , Наука 1984, С.15 пише, що "Н.М. Карамзин поместил заметку об отрытии "Слова" ?? Блин, дивлюся у Словарь С.И. Ожегова: "заметка" - 3. краткое сообщение в печати ... Дивлюся далі уважно на книгу Мойсєєвої - друге видання, в рецензентах записано самого Д.С. Лихачева !?? Цілком впевненний, що люди, які першими переглядали книгу Мойсєєвої прекрасно знають різницю між "листом" і "заміткою", але в даному випадку з історією "Слова" загальноприйнятні закони у них не діють !!! Тому, що стаття Карамзіна, ламає всю нібито струнку конструкцію, яку збудували Слово-творці.
Глянемо, коротко, що ж написав Карамзін в листі-замітці: "Письма русского путешественника" Ленинград 1984 , С. 450: "Но более всего вас, быть может, изумит, сударь, что уже два года как в наших архивах был раскопан отрывок стихотворения, заглавленный "Песнь воинов Игоря". Дивлюсь, ще у французький текст цього листа, який поданий у книзі - таки слово "фрагмент" там є !
Отож, Карамзін бреше про те, що "Слово" було знайдено-розкопано у 1795 році ! Хто читав "Слово о полку Ігоревім" від початку і до кінці "князямь слава, а дружине Аминь" - це є цілком завершенний твір !!!
Цілком, очевидно, що творці "Слова" спочатку хотіли подати його, як фрагмент вірша, поеми, але плани їх змінилися і вони зробили "Слово" завершенним і цілим у виданні 1800 року !
понеділок, 3 серпня 2015 р.
"debra Kucynowa"
Раніше, я вже згадував про Павла Салевича львівського науковця з університету, який знайшов "дебру Кисань ", яка згадується в "Слові о полку Ігревім"!
В журналі "Дзвін" за 1997 рік, 10 номер, СС. 128-9 він на цю тему написав невелику статтю під назвою : " Найтемніше місце у "Слові о полку Ігоревім". Добродій П.Салевич у своїй статті подає своєрідну табличку із прізвищами дослідників "Слова" і їхнє трактування "дебрі Кисань". Щоби не марнувати електронного паперу, подаю тільки самі тлумачення (їх 19 штук): дебри Кияні, дебрь Киянь, "нетрі" і "кияни", "кияни", ліс Кияні, нетрі Кисані, Кисановий ліс, ущелина сліз Кисанська, долина Кисанова, лощина Кисанова, дебрь Коганя, дебрь Іскань, до Сяну, похоронні сани, лісові змії, дербські сани, залізні пута, дебрь 28 саней, дебрі вологі.
А ось, як трактує цей вираз директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Скляренко В.Г. у своїй книзі :" Темні місця в "Слові о полку Ігоревім" Київ 2003 р. видання ( у книзі він розглянув аж 41 "темне місце" і дав своє трактування). "Дебрі Кисані" Скляренко присвятив СС. 49-55.:
"Текст у цьому місці, дійсно дуже зіпсований". "Ми вважаємо, що "саню" в аналізованій фразі є формою орудного відмінка, однини збірного іменника "сань" - змії, дракони із стертим паєриком ...". "Зіпсованість тексту, як виявилась полягала в тому, що в рукопису "Слова" стерлися всі надрядкові літери..." ?? А ось і сам переклад Скляренка про "дебру Кисань": "На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями і неслися вони (змії) до синього моря"!?
Вернемося до п. Салевича, який у відомій "Йосифінській метриці" (1785-1788 рр.) між селами Підгірці і Хватів знайшов " debry Kucynowy" !!! Ці села існують і сьогодні, і досьогодні між ними є ще ліси ! Але Павло Салевич на цьому не затримався і пішов далі ( в глиб тих наукових дебрів - Т.Д. ?:)): "У метричній книзі села Підгірців знаходимо прізвища господарів "Kusy" ("Kusy" Михайло і "Kusy" Грицька (польською мовою), що разом із назвою дебри "Kucynowa" допомагають проглядати одну кореневу семантичну структуру ..." П. Салевич прізвище "Kusy" та назву дебрі Кисунової пробує витлумачити через Етимологічний словник української мови !? Хоча мені (Т.Д.) здається, що це прізвище має відношення до польської чи чеської мов ?!
Але, що цікаво, що пізніші пошуки "дебрі Кисані" не увінчалися успіхом, вона (майже) безслідно зникла !? Спробую пояснити (Т.Д.) цей факт:
Підгірці. У 1635-1640 роках архітектор Андре дель Аква разом з інженером Гійомом де Бопланом будують тут замок. З 1728- 1779 рр. пан Жевуський його відбудовує і прикрашає замок-палац, який можна бачити і сьогодні ! У 18 ст. тут будується "Гетьманський заїзд" у бароковому стилі, який зберігся до наших днів.
Напроти замку-палацу збудований круглий в плані костел (1752-1766 рр.) з великим корінфським колонним портиком із статуями наверху. Відоме Плісниське городище знаходиться в південному боці Підгірців. Поряд з городищем збудований монастир (1726-1750 рр.). Монастир діючий, ще тут є джерело із святою водою. Ще далі в низ на південь був панський господарський двір, де напочатку 21 ст. я бачив зруйновані підвали з цегли місцевого бровару, поряд потужне джерело із смачною водою. Можливо тут працювали чеські пивовари ?!
Ще у Підгірцях був театр і друкарня. До ренесансного палацу-замку з півдня прилягав терасовий "італійський" парк, а з півночі замку "французький" парк.
В кінці 18 ст. коли в Російській імперії творили "Слово" - то тут у Підгірцях квітло магнатське життя. Підгірці й зараз широко розкинулися на Ворорняцьких горах. Можливо, біля старої дороги, що напряму з*єднювала Підгірці і Олесько і проживали на своєму хуторі Кису-ни, від яких і дебра-ліс отримав назву " Kucynowa". Можливо жителі того хутора були лісниками, чи охоронцями цього панського лісу !? А як відомо, панськими лісами не дуже й дозволялось ходити простим людям - тому назва цього лісу-дебрі не збереглася довго, а ще як нащадки Кису-нів переселились в інші місцевості, то й сама назва "дебри Кисанової" із пам*яті місцевого народу пропала назовсім !
А тепер подивимось в "Ироическую песнь", тобто у "Слово", що було видруковане у Москві 1800 року, на рахунок дебрі :
"Всю нощь сь вечера босуви врани вьзграяху, у Пльсньска (я) на болони бьша дебрь Кисаню, и не сошлю кь синему морю". А ось "переклад" творців "Слова" на правій стороні цієї ж сторінки (С.23): "... будтобь во всю ночь сь вечера до свьта ворони вь дебри Кисановой...".
Отож московські творці "Слова" купили виписку з "Йосифінської метрики", знайшли там цікаву "дебру Кисанову", вплели її в "піснь" і навіть залишили підказку, як її в той час називали (Кисанова) у своєму коментарі.... Але далі Історія так закрутила події і життя, що цю дебру було знайдено П.Салевичем лише у 1995 році ! Звичайно, що продлему дебрі Кисанової потрібно всебічно дослідити й далі... Так і хочеться сказати: Шановні дослідники "Слова" не запливайте за паєрики, а досліджуйте те, що насправді є, а не те, що могло бути !..
В журналі "Дзвін" за 1997 рік, 10 номер, СС. 128-9 він на цю тему написав невелику статтю під назвою : " Найтемніше місце у "Слові о полку Ігоревім". Добродій П.Салевич у своїй статті подає своєрідну табличку із прізвищами дослідників "Слова" і їхнє трактування "дебрі Кисань". Щоби не марнувати електронного паперу, подаю тільки самі тлумачення (їх 19 штук): дебри Кияні, дебрь Киянь, "нетрі" і "кияни", "кияни", ліс Кияні, нетрі Кисані, Кисановий ліс, ущелина сліз Кисанська, долина Кисанова, лощина Кисанова, дебрь Коганя, дебрь Іскань, до Сяну, похоронні сани, лісові змії, дербські сани, залізні пута, дебрь 28 саней, дебрі вологі.
А ось, як трактує цей вираз директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Скляренко В.Г. у своїй книзі :" Темні місця в "Слові о полку Ігоревім" Київ 2003 р. видання ( у книзі він розглянув аж 41 "темне місце" і дав своє трактування). "Дебрі Кисані" Скляренко присвятив СС. 49-55.:
"Текст у цьому місці, дійсно дуже зіпсований". "Ми вважаємо, що "саню" в аналізованій фразі є формою орудного відмінка, однини збірного іменника "сань" - змії, дракони із стертим паєриком ...". "Зіпсованість тексту, як виявилась полягала в тому, що в рукопису "Слова" стерлися всі надрядкові літери..." ?? А ось і сам переклад Скляренка про "дебру Кисань": "На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями і неслися вони (змії) до синього моря"!?
Вернемося до п. Салевича, який у відомій "Йосифінській метриці" (1785-1788 рр.) між селами Підгірці і Хватів знайшов " debry Kucynowy" !!! Ці села існують і сьогодні, і досьогодні між ними є ще ліси ! Але Павло Салевич на цьому не затримався і пішов далі ( в глиб тих наукових дебрів - Т.Д. ?:)): "У метричній книзі села Підгірців знаходимо прізвища господарів "Kusy" ("Kusy" Михайло і "Kusy" Грицька (польською мовою), що разом із назвою дебри "Kucynowa" допомагають проглядати одну кореневу семантичну структуру ..." П. Салевич прізвище "Kusy" та назву дебрі Кисунової пробує витлумачити через Етимологічний словник української мови !? Хоча мені (Т.Д.) здається, що це прізвище має відношення до польської чи чеської мов ?!
Але, що цікаво, що пізніші пошуки "дебрі Кисані" не увінчалися успіхом, вона (майже) безслідно зникла !? Спробую пояснити (Т.Д.) цей факт:
Підгірці. У 1635-1640 роках архітектор Андре дель Аква разом з інженером Гійомом де Бопланом будують тут замок. З 1728- 1779 рр. пан Жевуський його відбудовує і прикрашає замок-палац, який можна бачити і сьогодні ! У 18 ст. тут будується "Гетьманський заїзд" у бароковому стилі, який зберігся до наших днів.
Напроти замку-палацу збудований круглий в плані костел (1752-1766 рр.) з великим корінфським колонним портиком із статуями наверху. Відоме Плісниське городище знаходиться в південному боці Підгірців. Поряд з городищем збудований монастир (1726-1750 рр.). Монастир діючий, ще тут є джерело із святою водою. Ще далі в низ на південь був панський господарський двір, де напочатку 21 ст. я бачив зруйновані підвали з цегли місцевого бровару, поряд потужне джерело із смачною водою. Можливо тут працювали чеські пивовари ?!
Ще у Підгірцях був театр і друкарня. До ренесансного палацу-замку з півдня прилягав терасовий "італійський" парк, а з півночі замку "французький" парк.
В кінці 18 ст. коли в Російській імперії творили "Слово" - то тут у Підгірцях квітло магнатське життя. Підгірці й зараз широко розкинулися на Ворорняцьких горах. Можливо, біля старої дороги, що напряму з*єднювала Підгірці і Олесько і проживали на своєму хуторі Кису-ни, від яких і дебра-ліс отримав назву " Kucynowa". Можливо жителі того хутора були лісниками, чи охоронцями цього панського лісу !? А як відомо, панськими лісами не дуже й дозволялось ходити простим людям - тому назва цього лісу-дебрі не збереглася довго, а ще як нащадки Кису-нів переселились в інші місцевості, то й сама назва "дебри Кисанової" із пам*яті місцевого народу пропала назовсім !
А тепер подивимось в "Ироическую песнь", тобто у "Слово", що було видруковане у Москві 1800 року, на рахунок дебрі :
"Всю нощь сь вечера босуви врани вьзграяху, у Пльсньска (я) на болони бьша дебрь Кисаню, и не сошлю кь синему морю". А ось "переклад" творців "Слова" на правій стороні цієї ж сторінки (С.23): "... будтобь во всю ночь сь вечера до свьта ворони вь дебри Кисановой...".
Отож московські творці "Слова" купили виписку з "Йосифінської метрики", знайшли там цікаву "дебру Кисанову", вплели її в "піснь" і навіть залишили підказку, як її в той час називали (Кисанова) у своєму коментарі.... Але далі Історія так закрутила події і життя, що цю дебру було знайдено П.Салевичем лише у 1995 році ! Звичайно, що продлему дебрі Кисанової потрібно всебічно дослідити й далі... Так і хочеться сказати: Шановні дослідники "Слова" не запливайте за паєрики, а досліджуйте те, що насправді є, а не те, що могло бути !..
Підписатися на:
Коментарі (Atom)