Розкручуючи "Слово про полк Ігорева" на правду я почав із незрозумілої "Трояні", яка аж чотири рази згадується у цьому творі.
У "Слові" зокрема згадується "тропа Трояня", і вже тоді подумалося, що цей вираз може дати один з ключиків до розв,язку цього загадкового "Слова".
Вивчаючи проблему Траянових і Змійових валів України автор (Т.Д.) недавно натрапив на цікаву статтю одеського історика Ігоря Сапожнікова "Древние вали Бесарабии или Буджака: из истории картографирования в 18-19 веках" - ця стаття публікована у збірнику "Материали по археологии Северного Причорноморья" Випуск 12, Одесса 2011 р.
Із цієї статті взнаємо, що у 1770 році французький картограф Жорж Луї Ле Руж випустив карту на якій на території Молдови позначив "дорогу Траяна" - " Via Traiana ".
В коментарі на С. 208 Ігор Сапожніков пише переклад мій):
"Автору (І.С,) відомо ще одна турецька і не менше 10 західноєвропейських аналогічних карт різних авторів і видавців 1770-1780 рр. на яких помічено "дорогу Траяна", як з розділенням в районі Бендер (місто) так і без такого."
Із статті Сапожникова відомо, що "дорога Траяна" попала із творе, точніше карти Димитрія Кантеміра "Опис Молдови", який він написав на латині у 1714-1716 рр. "Опис Молдови" був виданий у Парижі вже після смерті Кантеміра і в самому Описі йдеться про "вали Траяна" , а про "дорогу Трояна" говориться у карті, яку приписують Кантеміру, але очевидно, що він не є її автором так вважають науковці.
Франція у ці часи була не тільки законодавцем світової моди, але й показувала першість у світовій картографії. Ось факти із книги Р. І. Сосса "Історія картографування території України" Київ 2007, С. 102 .:
У 1750-1789 роках під керівництвом Жака Кассіні робилася карта Франції на основі тріангуляційного методу. "За її зразком організуються знімання в інших країнах".
Філіп Бюаш (1700-1773) придумав ізобати, а Дюкарл у 1771 р. - ізогіпси, а Дюпен Тріель придумав до топографічних карт - горизонталі....
А ось ще один цікавий факт із книги Сосси, С.91: З 1726 по 1740 роки в Російській академії наук для укладання атласу Росії працював-керував Жозеф-Ніколя Деліль, який ще таємно робив копії російських карт і надсилав їх у Париж...
Так чи інакше творячи "Слово про полк Ігоревий" в кінці 18 ст. російська вчена верхівка не змогла відмовитись чи оминути вигадану картографічну "дорогу Траяна" і понизила її до "тропи (стежки Трояня" !:))
понеділок, 23 жовтня 2017 р.
субота, 21 травня 2016 р.
"Карна і Жля" (до Дня науки).
Продовжив оце, сьогодні я читати велику книгу "Рим", яка була написана за редакцією Умберто Еко і перевидана у Харкові 2015 року у видавництві "Фоліо", і яку я купив на Львівському форумі видавців у вересні 2015 року. Літо пройде, як завжди скоро і буде новий Форум у Львові, а я тут ще недочитав до кінця книгу з минулого Форуму - буде мені стид і срам ... Чесно сказати - книга мені вже приїлась, але...
Ось на сторінці 552 згаданої книги я прочитав таке: "... відьми - це лихі створіння, які є загрозою для життєво важливих органів новонароджених, яких вони жадають. Через це першого червня у Римі святкують важливе свято на честь Карни, богині найважливіших органів людського тіла, яка захищає будинок від можливих набігів цих смертоносних створінь".
Тут зразу же згадалась "Карна і Жля", що є у "Слові о полку Ігоревім". Спочатку глянув у радянський "Мифологический словарь" за 1991 рік видання:
"Карна - в римской мифологии богиня подземного мира. В ее праздник карнарии ей приносилась в жертву бобовая каша, а могилы родных украшались цветами... Считалось также защитницей детей и хранительницей внутренных органов человека".
Ще тут є "Карна і Жля", як "вероятние персонификации плача и горя, связаних с погребальними обрядами..."
Цілком очевидно, що в часи написання "Слова" (кінець 18 ст.) давньоримську богиню Карну вважали богинею із підземного світу, але за сучасними дослідженнями бачимо, що це не так !Ці помилкові знання, як бачимо дожили у радянському "Міфологічному словнику2 до 1991 року !..
У 2003 році у Києві, видавництво "Довіра" видало наукову книгу В.Г. Скляренка "Темні місця в "Слові о полку Ігоревім", книга написана "під шапкою" - Національної Академії Наук України та Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні. На сторінках 33-35 згаданої книги доктор філологічних наук Скляренко зібрав тлумачення багатьох дослідників "Слова" про те, як вони трактують "Карну і Жлю". Зокрема багато дослідників вважає, що Карна і Жля це конкретні історичні особи половецьких полководців, ханів, можливо їх імена зазнали певних змін !?
Друга частина дослідників вважає, що "Карна і Жля" - це міфологічні образи"...
І третя менш численна група вважає, що "Карна і Жля" це певні символи ?
Сам Скляренко йде за відомим радянським вченим Д.С. Лихачовим, який трактує "Карну і Жлю", як погребальні боги" і (С.120) : " За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі." (Скляренко).??
"Плач" не може скакати - це повна нісенітниця !!! "Погребельні боги", як усі боги Смерті - це серйозні і невблаганні боги у всіх народів і вони також не можуть "скакати" - це нонсенс !!!
Дивимось у саму "Ироическую песнб о походе на половцев..." видану в Москві 1800 року (факсимільне видання) С. 20: "... За нимь клмкну Карна и Жля по скочи по руской земли..."
"Воскликнули тогда Карня и Жля и прискакав в землю Русскую..."
Від 1800 року Наука пішла далі у вивченні історії, мов, міфології, але у східнослов*янській культурі так і не було знайдено: ні погребальних богів "Карни і Жлі", ні їх символів, ні половецьких відповідників ...
Ось на сторінці 552 згаданої книги я прочитав таке: "... відьми - це лихі створіння, які є загрозою для життєво важливих органів новонароджених, яких вони жадають. Через це першого червня у Римі святкують важливе свято на честь Карни, богині найважливіших органів людського тіла, яка захищає будинок від можливих набігів цих смертоносних створінь".
Тут зразу же згадалась "Карна і Жля", що є у "Слові о полку Ігоревім". Спочатку глянув у радянський "Мифологический словарь" за 1991 рік видання:
"Карна - в римской мифологии богиня подземного мира. В ее праздник карнарии ей приносилась в жертву бобовая каша, а могилы родных украшались цветами... Считалось также защитницей детей и хранительницей внутренных органов человека".
Ще тут є "Карна і Жля", як "вероятние персонификации плача и горя, связаних с погребальними обрядами..."
Цілком очевидно, що в часи написання "Слова" (кінець 18 ст.) давньоримську богиню Карну вважали богинею із підземного світу, але за сучасними дослідженнями бачимо, що це не так !Ці помилкові знання, як бачимо дожили у радянському "Міфологічному словнику2 до 1991 року !..
У 2003 році у Києві, видавництво "Довіра" видало наукову книгу В.Г. Скляренка "Темні місця в "Слові о полку Ігоревім", книга написана "під шапкою" - Національної Академії Наук України та Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні. На сторінках 33-35 згаданої книги доктор філологічних наук Скляренко зібрав тлумачення багатьох дослідників "Слова" про те, як вони трактують "Карну і Жлю". Зокрема багато дослідників вважає, що Карна і Жля це конкретні історичні особи половецьких полководців, ханів, можливо їх імена зазнали певних змін !?
Друга частина дослідників вважає, що "Карна і Жля" - це міфологічні образи"...
І третя менш численна група вважає, що "Карна і Жля" це певні символи ?
Сам Скляренко йде за відомим радянським вченим Д.С. Лихачовим, який трактує "Карну і Жлю", як погребальні боги" і (С.120) : " За ним заголосила Плачниця, і плач поскакав по Руській землі." (Скляренко).??
"Плач" не може скакати - це повна нісенітниця !!! "Погребельні боги", як усі боги Смерті - це серйозні і невблаганні боги у всіх народів і вони також не можуть "скакати" - це нонсенс !!!
Дивимось у саму "Ироическую песнб о походе на половцев..." видану в Москві 1800 року (факсимільне видання) С. 20: "... За нимь клмкну Карна и Жля по скочи по руской земли..."
"Воскликнули тогда Карня и Жля и прискакав в землю Русскую..."
Від 1800 року Наука пішла далі у вивченні історії, мов, міфології, але у східнослов*янській культурі так і не було знайдено: ні погребальних богів "Карни і Жлі", ні їх символів, ні половецьких відповідників ...
субота, 31 жовтня 2015 р.
Пригоди хана Кончака з котлом на спині.
У Літописі Руському в перекладі і коментарях Л. Махновця (1989, С.369) під 1201 роком записано: "Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах" Коментар Махновця - "Тобто понищив городи та інші поселення по річці Сулі ".
Очевидно, все зрозуміло, Кончак знищив укріплений кордон Русі на р. Сулі і носив котел, виконував своєрідний ритуал, приєднання завойованої землі. Де стояв котел - того й земля !?
Котел (казан) для багатьох народів Євразії був святою, сакральною річчю! Шкода, що досьогодні здається, немає серйозного наукового дослідження про значення котла у житті євразійських народів.
Але, ось, що про цього Кончакового котла сьогодні пише відомий український скіфолог В.Ю.Мурзин "Скифская проблема глазами автора" Киев 2014 г. , посилаючись на книгу Плетневой 1982 г. :- С.57: "Так, по свидетельству летописца, могущественный хан Кончак - один из героев славного "Слова о полку Игоревом", был способен перенести свой котел через Сулу, то есть перейти со своей ордой границы Руси". Майже те саме В.Ю. Мурзин повторює ще на С.67 своєї книги: "Не случайно в рассказах о могущественном хане Кончаке отмечалось, что он был способен перенести свой котел через Сулу, то есть перейти со своей ордой границы Руси (Плетнева 1982, с.22-23)".
А ось, що Плетнева писала у своїй книзі "Половцы" Москва "Наука" 1990, С.130 : "Русский летописец в один из редких периодов мира с половцами (в 1201 г.) писал о самом крупном тогда половецком хане Кончаке, что этот могущественный властелин может котел на плечах перенести через Сулу. Сказано это было в виде комплимента силе Кончака".
А те, що Кончак зніс, погромив сульську прикордонну укріплену лінію із городищами Русі не хочеться історикам пам*ятати і згадувати !?? Так наука не робиться !
Очевидно, все зрозуміло, Кончак знищив укріплений кордон Русі на р. Сулі і носив котел, виконував своєрідний ритуал, приєднання завойованої землі. Де стояв котел - того й земля !?
Котел (казан) для багатьох народів Євразії був святою, сакральною річчю! Шкода, що досьогодні здається, немає серйозного наукового дослідження про значення котла у житті євразійських народів.
Але, ось, що про цього Кончакового котла сьогодні пише відомий український скіфолог В.Ю.Мурзин "Скифская проблема глазами автора" Киев 2014 г. , посилаючись на книгу Плетневой 1982 г. :- С.57: "Так, по свидетельству летописца, могущественный хан Кончак - один из героев славного "Слова о полку Игоревом", был способен перенести свой котел через Сулу, то есть перейти со своей ордой границы Руси". Майже те саме В.Ю. Мурзин повторює ще на С.67 своєї книги: "Не случайно в рассказах о могущественном хане Кончаке отмечалось, что он был способен перенести свой котел через Сулу, то есть перейти со своей ордой границы Руси (Плетнева 1982, с.22-23)".
А ось, що Плетнева писала у своїй книзі "Половцы" Москва "Наука" 1990, С.130 : "Русский летописец в один из редких периодов мира с половцами (в 1201 г.) писал о самом крупном тогда половецком хане Кончаке, что этот могущественный властелин может котел на плечах перенести через Сулу. Сказано это было в виде комплимента силе Кончака".
А те, що Кончак зніс, погромив сульську прикордонну укріплену лінію із городищами Русі не хочеться історикам пам*ятати і згадувати !?? Так наука не робиться !
пʼятниця, 7 серпня 2015 р.
"У якому Путивлі плакала Ярославна".
Статтю з такою назвою в журналі "Наука і суспільство" за 1987 рік у жовтневому номері надрукувала Раїса Іванова, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, СС. 70-71 .
Після погрому Ігоревого війська, половці розділилися на двоє: Кончак пішов і "обступив Переяславль", а Коза Бурнович пішов на Сейм, де спалив Путивль, села і спустошив волость, про це пишеться у Іпатіївському літописі. Ось і Р.Іванова задається питанням:
"Отже, половці розгромили і саме укріплення - острог Путивля, а значить поруйнували й спалили його, вали та забороли. Де ж тоді плакала Ярославна ? І взагалі, чи була вона саме в цьому Путивлі ? У Путивлі на Сеймі ? Адже Путивлів могло бути кілька, як і Новгородів."
Авторка знаходить село Путивське на річці Десні, де можливо й плакала Ярославна !? Можливо ?!
За Іпатіївським літописом взнаємо, що київський князь Святослав Всеволодович, аж у Чернігові взнає від Біловолода Просовича, що "сталося в Половцях " . З Чернігова Святослав посилає двох своїх синів на придушення заворушень у Посем*ї - це також з Літопису.
Чи могла княжна Ярославна поїхати у спалений Путивль, на край Русі і Половців, коли у землях її чоловіка трапилася така катастрофа, коли населення збунтувалось ??
Коли у війську Ігоря були воїни із Трубецька, Рильська, Путивля, Чернігова - в такі моменти зароджується віра, що можливо хтось міг врятуватись серед своїх союзників...
У Новгород-Сіверськ, як столицю князівства, як столицю князя Ігоря сходилась всі інформація, спішили сюди усі вісники , про події в Русі, в Половцях., які князі залишилися живими, які потрапили в полон і куди ???
Із смольнянами (смоленцями) біля Треполя стояв князь Давид, а київський князь із своїм цілим військом рухався до Києва ...
Подій у ці дні на Русі було чимало, прицьому дуже різних і навряд чи Ярославна поїхала у Путивль поплакати, коли не було видно кінця цим трагічним, неоднозначним подіям...
Ярославна, звичайно, плакала, але у Новгород-Сіверському !
Ініціатором і автором написання "плачу Ярославни" міг виступити той же Карамзін, який починав свій творчий шлях з поета, письменника, а закінчив істориком ...
Після погрому Ігоревого війська, половці розділилися на двоє: Кончак пішов і "обступив Переяславль", а Коза Бурнович пішов на Сейм, де спалив Путивль, села і спустошив волость, про це пишеться у Іпатіївському літописі. Ось і Р.Іванова задається питанням:
"Отже, половці розгромили і саме укріплення - острог Путивля, а значить поруйнували й спалили його, вали та забороли. Де ж тоді плакала Ярославна ? І взагалі, чи була вона саме в цьому Путивлі ? У Путивлі на Сеймі ? Адже Путивлів могло бути кілька, як і Новгородів."
Авторка знаходить село Путивське на річці Десні, де можливо й плакала Ярославна !? Можливо ?!
За Іпатіївським літописом взнаємо, що київський князь Святослав Всеволодович, аж у Чернігові взнає від Біловолода Просовича, що "сталося в Половцях " . З Чернігова Святослав посилає двох своїх синів на придушення заворушень у Посем*ї - це також з Літопису.
Чи могла княжна Ярославна поїхати у спалений Путивль, на край Русі і Половців, коли у землях її чоловіка трапилася така катастрофа, коли населення збунтувалось ??
Коли у війську Ігоря були воїни із Трубецька, Рильська, Путивля, Чернігова - в такі моменти зароджується віра, що можливо хтось міг врятуватись серед своїх союзників...
У Новгород-Сіверськ, як столицю князівства, як столицю князя Ігоря сходилась всі інформація, спішили сюди усі вісники , про події в Русі, в Половцях., які князі залишилися живими, які потрапили в полон і куди ???
Із смольнянами (смоленцями) біля Треполя стояв князь Давид, а київський князь із своїм цілим військом рухався до Києва ...
Подій у ці дні на Русі було чимало, прицьому дуже різних і навряд чи Ярославна поїхала у Путивль поплакати, коли не було видно кінця цим трагічним, неоднозначним подіям...
Ярославна, звичайно, плакала, але у Новгород-Сіверському !
Ініціатором і автором написання "плачу Ярославни" міг виступити той же Карамзін, який починав свій творчий шлях з поета, письменника, а закінчив істориком ...
четвер, 6 серпня 2015 р.
Фото ріки Каяли.
Ріка Каяла, аж 6 (шість) разів згадується у "Слові". Подаємо згадки по-пунктах і номерах сторінок "Слова" 1800 року, взятих із книги М.Ю. Брайчевського (2005р.) видання:
1. С.12 "... ту ся копиемь приламаты, ту ся саблям потручяты о шеломы Половецкыя, на реце на Каяле, у Дона великого."
2. С. 16 " Сь тояже Каялы Святоплк повелся отца своего междю Угорьскими иноходьцы ко Святей Софии кь Киеву."
3. С.18 " Ту ся братя розлучиста на брезе быстрой Каялы."
4. С.22 "... кають Князя Игоря, иже погрузи жирь во дне Каялы реки Половецкия, Рускаго злата насыпаша."
5. С.25 "На реце на Каяле тьма светь покрыла..."
6. С. 38 "... омочю бебрянь рукавь вь Каяле реце ..."
Частина дослідників вважають ріку Каялу вигаданою, "поетичною рікою", як В.Щурат (1957, С.216) , а інші ні ! До таких належить вчений з Харкова Гетманец М.Ф. "Тайна реки Каялы" Харьков 2003 - це вже 3-є видання його книги про пошуки ним цієї ріки.
Шановний читачу, очевидно Ви помітили, що закінчення ріки Каяли, творці "Слова" у таких пунктах, як 2,3,4 подають через тверде "и". І Гетманець у своїй книзі доказує, що в цьому випадку йдеться про тюркський топонім - "кая - ли" - "скалиста" (ріка). А Каяла це "переосмисление гидронима на русский лад: Каялы - Каяла" (С. 65) у Гетманця.
Творці "Слова" "знайшли" "ріку Каялу" лише в Іпатіївському літописі !? Але ось читаємо книгу Бориса Яценко "Слово о полку Ігоревім" та його доба" Київ 2000, С.40 (С. 112) :
"... нарьць каялы" Тобто "ріки" тут немає і не було, є дієслово "нарицяти", яке часто зустрічається у пам*ятниках києво-руської літератури, як наприклад в "Успенском сборнике 12-13 вв." (М., 1971)".
Тобто із словосполучення "нарицяти і каятись" (наголошувати і каятись) творці "Слова" сотворили ріку Каялу-Каяли, плюс їм допомогло знання тюркських мов: кая - скала, ак-кая - Біла скала (в Криму). Докази ?? Ось, читаємо Гетманця С.117:
"Поиски этой реки имеют большую и поучительную историю. Самым тщательным образом, изучались старые географические и топографические карты, древние исторические и историко-географические памятники, однако реку с таким названием никому обнаружить не удалось."
Бо ж її ніколи й не було !!! Але де-котрі (Гетманець, Сумаруков) прийняли за Каялу маленьку річечку, скоріше потічок - Макатиху, яка довжину має всього 7-8 кілометрів ??!
На велике щастя М.Ф.Гетманец у своїй книзі помістив фотографії цієї ріки Каяли-Макатихи на сторінках : 125, 127, 129 і 192 .
Перші дві фотографії показують, як три чоловіки любуються кількома викопаними камінчиками - це все, що залишилося від скель ???:))
На фото С.129 очевидно сфотографовано автора книги, який у руслі Макатихи викопав камінь. Позаду нього видно три великі дерева, які б на кам*янистому грунті такими б не виросли зовсім !? Останнє фото С.192 називається "Крутые берега Каялы-Макатихи". На фото видно голі кущі-дерева (рання весна, або пізня осінь) і досить пологий кількаметровий висотою схил, а на ньому три чоловіка, щось шукають ...
Як нема, а дуже хочеться: То за кам*яні скали можуть правити кілька каменців, а за річку - невеликий потічок ?:))
Але одна брехня породила нову брехню! У "Велесовій книзі": " Пройшли повз Каялу і прийшли до Дніпра..." -журнал "Хроніка 2000" 3-4 номер за 1994 р. ,С.129 ...
1. С.12 "... ту ся копиемь приламаты, ту ся саблям потручяты о шеломы Половецкыя, на реце на Каяле, у Дона великого."
2. С. 16 " Сь тояже Каялы Святоплк повелся отца своего междю Угорьскими иноходьцы ко Святей Софии кь Киеву."
3. С.18 " Ту ся братя розлучиста на брезе быстрой Каялы."
4. С.22 "... кають Князя Игоря, иже погрузи жирь во дне Каялы реки Половецкия, Рускаго злата насыпаша."
5. С.25 "На реце на Каяле тьма светь покрыла..."
6. С. 38 "... омочю бебрянь рукавь вь Каяле реце ..."
Частина дослідників вважають ріку Каялу вигаданою, "поетичною рікою", як В.Щурат (1957, С.216) , а інші ні ! До таких належить вчений з Харкова Гетманец М.Ф. "Тайна реки Каялы" Харьков 2003 - це вже 3-є видання його книги про пошуки ним цієї ріки.
Шановний читачу, очевидно Ви помітили, що закінчення ріки Каяли, творці "Слова" у таких пунктах, як 2,3,4 подають через тверде "и". І Гетманець у своїй книзі доказує, що в цьому випадку йдеться про тюркський топонім - "кая - ли" - "скалиста" (ріка). А Каяла це "переосмисление гидронима на русский лад: Каялы - Каяла" (С. 65) у Гетманця.
Творці "Слова" "знайшли" "ріку Каялу" лише в Іпатіївському літописі !? Але ось читаємо книгу Бориса Яценко "Слово о полку Ігоревім" та його доба" Київ 2000, С.40 (С. 112) :
"... нарьць каялы" Тобто "ріки" тут немає і не було, є дієслово "нарицяти", яке часто зустрічається у пам*ятниках києво-руської літератури, як наприклад в "Успенском сборнике 12-13 вв." (М., 1971)".
Тобто із словосполучення "нарицяти і каятись" (наголошувати і каятись) творці "Слова" сотворили ріку Каялу-Каяли, плюс їм допомогло знання тюркських мов: кая - скала, ак-кая - Біла скала (в Криму). Докази ?? Ось, читаємо Гетманця С.117:
"Поиски этой реки имеют большую и поучительную историю. Самым тщательным образом, изучались старые географические и топографические карты, древние исторические и историко-географические памятники, однако реку с таким названием никому обнаружить не удалось."
Бо ж її ніколи й не було !!! Але де-котрі (Гетманець, Сумаруков) прийняли за Каялу маленьку річечку, скоріше потічок - Макатиху, яка довжину має всього 7-8 кілометрів ??!
На велике щастя М.Ф.Гетманец у своїй книзі помістив фотографії цієї ріки Каяли-Макатихи на сторінках : 125, 127, 129 і 192 .
Перші дві фотографії показують, як три чоловіки любуються кількома викопаними камінчиками - це все, що залишилося від скель ???:))
На фото С.129 очевидно сфотографовано автора книги, який у руслі Макатихи викопав камінь. Позаду нього видно три великі дерева, які б на кам*янистому грунті такими б не виросли зовсім !? Останнє фото С.192 називається "Крутые берега Каялы-Макатихи". На фото видно голі кущі-дерева (рання весна, або пізня осінь) і досить пологий кількаметровий висотою схил, а на ньому три чоловіка, щось шукають ...
Як нема, а дуже хочеться: То за кам*яні скали можуть правити кілька каменців, а за річку - невеликий потічок ?:))
Але одна брехня породила нову брехню! У "Велесовій книзі": " Пройшли повз Каялу і прийшли до Дніпра..." -журнал "Хроніка 2000" 3-4 номер за 1994 р. ,С.129 ...
вівторок, 4 серпня 2015 р.
" le fragment "
Учора, зовсім випадково вдалося взнати: чому Карамзін хотів бачити "Слово о полку Ігоревім" фрагментом чогось більшого !
До цього привела книга Василя Щурата "Поезії. Слово про похід Ігоря. Пісня про Роланда" Львів- 1957 рік видання. Василь Щурат народився 24 серпня 1871 року у селі Вислобоках недалеко Львова. Вчився, вчителював, співпрацював у багатьох газетах. Писав наукові і публіцистичні статті, фейлетони, ессеї, спогади, писав їх на українській, польській, німецькій і французькій мовах. У 1921 - 1923 роках був ініціатором і першим ректором Підпільного українського університету у Львові.
Переклад "Слова про похід Ігора Святославича" був вперше надрукований ще у 1907 році у львівському журналі "Світ".
"Пісню про Роланда" Василь Щурат переклав ще навчаючись в Академічній гімназії Львова у 1889 - 1891 роках. В журналі "Життя і слово" ця Пісня була надрукована у 1894 році при сприянні М. Драгоманова.
"Слово" в книзі В.Щурата займає сторінки від 37 до 62, в цілому виходить 25 сторінок, а "Пісня про Роланда" від 63 по 202 сторінку, тобто 139 сторінок !!!
Дивлюся і рахую скільки сторінок "Слово" займає в інших наших науковців: М.Ю. Брайчевський - 33 стр., В.Г. Скляренко - 15 стр., М.Ф. Гетманець - 18 стр., Борис Яценко (його переклад на англійську мову) - 19 стр., аматор Микола Кондратенко - 25 стр.
Середнє арифметичне говорить, що в середньому "Слово о полку Ігоревім" займає 23 сторінки поетичного тексту..., а це в 6 (шість) раз менше, а ніж "Пісня про Роланда" !! Сама Пісня про Роланда творилася кілька століть !
Російська освічена еліта брала приклад з Франції, прекрасно розбиралася в її літературі, модах, їжі.
Карамзін прекрасно розумів, що з таким коротким "Словом" росіянам навіть формально не наздогнати "Пісню про Роланда. Старофранцузький епос". ...
До цього привела книга Василя Щурата "Поезії. Слово про похід Ігоря. Пісня про Роланда" Львів- 1957 рік видання. Василь Щурат народився 24 серпня 1871 року у селі Вислобоках недалеко Львова. Вчився, вчителював, співпрацював у багатьох газетах. Писав наукові і публіцистичні статті, фейлетони, ессеї, спогади, писав їх на українській, польській, німецькій і французькій мовах. У 1921 - 1923 роках був ініціатором і першим ректором Підпільного українського університету у Львові.
Переклад "Слова про похід Ігора Святославича" був вперше надрукований ще у 1907 році у львівському журналі "Світ".
"Пісню про Роланда" Василь Щурат переклав ще навчаючись в Академічній гімназії Львова у 1889 - 1891 роках. В журналі "Життя і слово" ця Пісня була надрукована у 1894 році при сприянні М. Драгоманова.
"Слово" в книзі В.Щурата займає сторінки від 37 до 62, в цілому виходить 25 сторінок, а "Пісня про Роланда" від 63 по 202 сторінку, тобто 139 сторінок !!!
Дивлюся і рахую скільки сторінок "Слово" займає в інших наших науковців: М.Ю. Брайчевський - 33 стр., В.Г. Скляренко - 15 стр., М.Ф. Гетманець - 18 стр., Борис Яценко (його переклад на англійську мову) - 19 стр., аматор Микола Кондратенко - 25 стр.
Середнє арифметичне говорить, що в середньому "Слово о полку Ігоревім" займає 23 сторінки поетичного тексту..., а це в 6 (шість) раз менше, а ніж "Пісня про Роланда" !! Сама Пісня про Роланда творилася кілька століть !
Російська освічена еліта брала приклад з Франції, прекрасно розбиралася в її літературі, модах, їжі.
Карамзін прекрасно розумів, що з таким коротким "Словом" росіянам навіть формально не наздогнати "Пісню про Роланда. Старофранцузький епос". ...
"Замітка" Карамзіна.
Творці "Слова", як і сьогоднішні словофіли мають проблеми з його появою на світ. У невеликій передмові до "Слова" 1800 року тут у великому коментарі згадується про володаря рукопису Мусіна-Пушкіна, але коли і де було знайдено саме "Слово" нічого не говориться !??
Київський науковий журнал "Слово і Час" за 2000 рік у 4 номері вмістив розвідку письменника Євгена Руднєва: "В. Капніст - перший перекладач "Слова о полку Ігоревім" -= СС. 21-26.
Із цієї статті ми дізнаємося, що Катерина Друга у 1787 році на обіді у Василя Капніста посварила його за те, що він збирався "Слово" перекласти на українську мову , і пішла з обіду не попрощавшись, а після цього інциденту Капніст хворів майже тиждень - так описує ситуацію у приватному листі М.Львов. Недовіряти цій інформації у нас немає причин. Тому що цим роком , побічно про "Слово" згадує М. Херасков, а ще пізніше Єлагін, інші дослідники дають 1792 рік.
Аж ось у 1797 році один із творців "Слова" Карамзін у гамбургському журналі французьких емігрантів друкує "Письмо в "Зритель" о русской литературе" У цьому листі є згадка про "Слово", текст цього листа нині складає 7 друкованих сторінок у книзі !?
Дослідниця Моисеева у своїй книзі :" Спасо-Ярославский хронограф и "Слово о полку Игоревем" Ленинград , Наука 1984, С.15 пише, що "Н.М. Карамзин поместил заметку об отрытии "Слова" ?? Блин, дивлюся у Словарь С.И. Ожегова: "заметка" - 3. краткое сообщение в печати ... Дивлюся далі уважно на книгу Мойсєєвої - друге видання, в рецензентах записано самого Д.С. Лихачева !?? Цілком впевненний, що люди, які першими переглядали книгу Мойсєєвої прекрасно знають різницю між "листом" і "заміткою", але в даному випадку з історією "Слова" загальноприйнятні закони у них не діють !!! Тому, що стаття Карамзіна, ламає всю нібито струнку конструкцію, яку збудували Слово-творці.
Глянемо, коротко, що ж написав Карамзін в листі-замітці: "Письма русского путешественника" Ленинград 1984 , С. 450: "Но более всего вас, быть может, изумит, сударь, что уже два года как в наших архивах был раскопан отрывок стихотворения, заглавленный "Песнь воинов Игоря". Дивлюсь, ще у французький текст цього листа, який поданий у книзі - таки слово "фрагмент" там є !
Отож, Карамзін бреше про те, що "Слово" було знайдено-розкопано у 1795 році ! Хто читав "Слово о полку Ігоревім" від початку і до кінці "князямь слава, а дружине Аминь" - це є цілком завершенний твір !!!
Цілком, очевидно, що творці "Слова" спочатку хотіли подати його, як фрагмент вірша, поеми, але плани їх змінилися і вони зробили "Слово" завершенним і цілим у виданні 1800 року !
Київський науковий журнал "Слово і Час" за 2000 рік у 4 номері вмістив розвідку письменника Євгена Руднєва: "В. Капніст - перший перекладач "Слова о полку Ігоревім" -= СС. 21-26.
Із цієї статті ми дізнаємося, що Катерина Друга у 1787 році на обіді у Василя Капніста посварила його за те, що він збирався "Слово" перекласти на українську мову , і пішла з обіду не попрощавшись, а після цього інциденту Капніст хворів майже тиждень - так описує ситуацію у приватному листі М.Львов. Недовіряти цій інформації у нас немає причин. Тому що цим роком , побічно про "Слово" згадує М. Херасков, а ще пізніше Єлагін, інші дослідники дають 1792 рік.
Аж ось у 1797 році один із творців "Слова" Карамзін у гамбургському журналі французьких емігрантів друкує "Письмо в "Зритель" о русской литературе" У цьому листі є згадка про "Слово", текст цього листа нині складає 7 друкованих сторінок у книзі !?
Дослідниця Моисеева у своїй книзі :" Спасо-Ярославский хронограф и "Слово о полку Игоревем" Ленинград , Наука 1984, С.15 пише, що "Н.М. Карамзин поместил заметку об отрытии "Слова" ?? Блин, дивлюся у Словарь С.И. Ожегова: "заметка" - 3. краткое сообщение в печати ... Дивлюся далі уважно на книгу Мойсєєвої - друге видання, в рецензентах записано самого Д.С. Лихачева !?? Цілком впевненний, що люди, які першими переглядали книгу Мойсєєвої прекрасно знають різницю між "листом" і "заміткою", але в даному випадку з історією "Слова" загальноприйнятні закони у них не діють !!! Тому, що стаття Карамзіна, ламає всю нібито струнку конструкцію, яку збудували Слово-творці.
Глянемо, коротко, що ж написав Карамзін в листі-замітці: "Письма русского путешественника" Ленинград 1984 , С. 450: "Но более всего вас, быть может, изумит, сударь, что уже два года как в наших архивах был раскопан отрывок стихотворения, заглавленный "Песнь воинов Игоря". Дивлюсь, ще у французький текст цього листа, який поданий у книзі - таки слово "фрагмент" там є !
Отож, Карамзін бреше про те, що "Слово" було знайдено-розкопано у 1795 році ! Хто читав "Слово о полку Ігоревім" від початку і до кінці "князямь слава, а дружине Аминь" - це є цілком завершенний твір !!!
Цілком, очевидно, що творці "Слова" спочатку хотіли подати його, як фрагмент вірша, поеми, але плани їх змінилися і вони зробили "Слово" завершенним і цілим у виданні 1800 року !
Підписатися на:
Дописи (Atom)