"Слово" сфальшувало всю нашу історію, літературу, культуру.
Майже в кожній науковій статті, яка хоч трохи зачіпає питання культури, історії, літератури, мовознавства, ви знайдете посилання, цитати з "Слова о полку Ігоревім", а що говорити про більші монографічні дослідження....
1997 - 2001 - 2004 рр.
пʼятниця, 31 липня 2015 р.
четвер, 30 липня 2015 р.
16. Тьма Тмутороканська.
У "Слові" є аж чотири згадки про Тмуторокань: два рази згадується град Тмутороканський, а ще якийсь "болван тмутороканський" і "кури тмутороканські" ?? Останні дві "тмутороканські" речі завели науковців у глухий кут. Хоча їх мав би насторожити той факт, що проблема міста Тмуторокань в часи походу князя Ігоря була зовсім не актуальною. Остання згадка про це місто у Літописі сягає лише 1094 року ?! Цілком очевидно, що після цієї дати саме місто вже не перебувало під владою чи впливом руських князів.
Місто Тмуторокань - це візантійське місто Таматарха, як важливий порт-місто, що в Керченській протоці між Азовським і Чорним морями, вірогідно, було захоплене ще в часи творення Русі варягами. Але , як бачимо, морський характер руських князів до кінця 11 ст. остаточно вивітрився...
Відродилася Тмутороканська "сага" із захоплення Російською імперією Кубані і переселення туди для колонізації решток українського козацтва у 1792 році у вигляді Чорноморського війська. Збираючи колишні руські і не тільки руські землі, російська влада отримала непоганий ідеологічний козир у вигляді "Слова" . Але як бачимо, якою б не була щільна тьма над Тмутороканню, вона всетаки на сьогодні поволі розсіюється.
Головний напрям політики Російської імперії довший час був спрямований на захоплення Дарданельської протоки і Босфору, що давало б змогу російському Чорноморському флоту вийти на світовий простір у Середземне море, а також для встановлення контролю на Балканах. До кінця 18 ст. Росія з Туреччиною вже встигла провести аж шість воєн, а попереду було ще три російсько-турецькі війни. Все це робилося під маркою визволення православного Другого Риму - Константинополя від нехристиян і об*єднання усіх православних під омофором Третього Риму - Москви. Шлях до тих вершин імперської політики сушею перетинався великою європейською рікою - Дунаєм. Тому й не потрібно ламати дослідникам голови, що ж мав на увазі автор "Слова", пишучи такі фрази: "копія поють на Дунаю", "дьвіци поють на Дунаю".
Досліджуючи Тмутороканське "диво", автор (Т.Д.) звернув увагу на подібний феномен з давньоруською Білою Вежею. Ще в далекому 965 році князь Святослав погромив хозарські міста, а серед них і Саркел , що був на Дону. В Літописі він названий Білою Вежею. Вітчизняні історики вважають, що тоді був створений "степовий форпост Русі" на Дону, який проіснував аж до 1117 року, поки "біловежці" не прийшли в Русь ?! Між тими двома датами ніяких подій, пов*язаних з руською "Білою Вежею" на Дону, літописці зовсім не фіксують ! А що було писати ? Коли ніякого руського степового форпосту на берегах Дону не було, все це вигадки істориків, які не змогли пояснити написане про біловежців у Літописі.
Але у Русі був город Біла Вежа на кордоні Чернігівського князівства, який стримував половецькі набіги, і сам спочатку розташовувався на захоплених у половців землях. Тогочасна тривала князівська міжусобиця 1117 року активізувала кочівників, що й змусило жителів Білої Вежі (Чернігівської) відступити на Русь. У 1147 році Біла Вежа спалена, але вже руськими військами. А у 1149 році руське військо чекало біля старої (спаленої - ?) Білої Вежі, цілком очевидно, що десь поряд було збудовано нову Білу Вежу.. Із димів Саркела, спаленого Святославом, і Білої Вежі було створено фантомну колонію Русі на Дону ! Та й усе це грало на руку русифікації і захопленню земель Придоння.
В радянському журналі "Новий мир" за 1984 рік у номерах 5,6,7 письменник і історик-археолог Андрій Нікітін надрукував своє дослідження "Испитание Словом", з якого зокрема довідуємося, що дім Мусіна-Пушкіна в Москві 1812 року в часи навали Наполеона не згорів ? А рукопис "Слова", нібито, був захований і замурований у підвалах будинку. Підвальна схованка була викрита французькими військами і розграбована. Про це сімейне "предание" розповіла внучка Мусіна-Пушкіна княгиня С.В. Мещерская, яка до речі народилася аж у 1822 році . Ще Нікітін у негативному плані згадує французьського славіста Андре Мазона, який, можливо, є єдиним європейським дослідником , який реально дивився на походження "Слова", доводив, що "Слово" - "било сделано в угоду" "империализму Екатерини 2". Як бачимо, француз тоді не дуже й помилявся, варто було би його дослідження про "Слово" перекласти і надрукувати в Україні .
Відомий чеський поет і діяч Вацлав Ганка (1791-1861 рр.) під впливом "Слова", а також слов*янського народного епосу написав "Краледвірський рукопис" (1818 р.) і "Зеленогірський рукопис" (1819р.), видавши їх за знайдені давньочеські письмові пам*ятки. Фальсифікація була розкрита лише в кінці 80-х років 19 ст. А в середині 20 ст. знову з використанням "Слова" з*являється "Велесова книга", яку деякі наші сьогоднішні вчені, зокрема Борис Яценко, видають за давню (4-9 ст.) слов*янську творчість ?! Як бачимо майстерна брехня породила інші, хоч і менш вдалі підробки, а "Велесова книга" ще й досі на загальному рівні не спростована...
Місто Тмуторокань - це візантійське місто Таматарха, як важливий порт-місто, що в Керченській протоці між Азовським і Чорним морями, вірогідно, було захоплене ще в часи творення Русі варягами. Але , як бачимо, морський характер руських князів до кінця 11 ст. остаточно вивітрився...
Відродилася Тмутороканська "сага" із захоплення Російською імперією Кубані і переселення туди для колонізації решток українського козацтва у 1792 році у вигляді Чорноморського війська. Збираючи колишні руські і не тільки руські землі, російська влада отримала непоганий ідеологічний козир у вигляді "Слова" . Але як бачимо, якою б не була щільна тьма над Тмутороканню, вона всетаки на сьогодні поволі розсіюється.
Головний напрям політики Російської імперії довший час був спрямований на захоплення Дарданельської протоки і Босфору, що давало б змогу російському Чорноморському флоту вийти на світовий простір у Середземне море, а також для встановлення контролю на Балканах. До кінця 18 ст. Росія з Туреччиною вже встигла провести аж шість воєн, а попереду було ще три російсько-турецькі війни. Все це робилося під маркою визволення православного Другого Риму - Константинополя від нехристиян і об*єднання усіх православних під омофором Третього Риму - Москви. Шлях до тих вершин імперської політики сушею перетинався великою європейською рікою - Дунаєм. Тому й не потрібно ламати дослідникам голови, що ж мав на увазі автор "Слова", пишучи такі фрази: "копія поють на Дунаю", "дьвіци поють на Дунаю".
Досліджуючи Тмутороканське "диво", автор (Т.Д.) звернув увагу на подібний феномен з давньоруською Білою Вежею. Ще в далекому 965 році князь Святослав погромив хозарські міста, а серед них і Саркел , що був на Дону. В Літописі він названий Білою Вежею. Вітчизняні історики вважають, що тоді був створений "степовий форпост Русі" на Дону, який проіснував аж до 1117 року, поки "біловежці" не прийшли в Русь ?! Між тими двома датами ніяких подій, пов*язаних з руською "Білою Вежею" на Дону, літописці зовсім не фіксують ! А що було писати ? Коли ніякого руського степового форпосту на берегах Дону не було, все це вигадки істориків, які не змогли пояснити написане про біловежців у Літописі.
Але у Русі був город Біла Вежа на кордоні Чернігівського князівства, який стримував половецькі набіги, і сам спочатку розташовувався на захоплених у половців землях. Тогочасна тривала князівська міжусобиця 1117 року активізувала кочівників, що й змусило жителів Білої Вежі (Чернігівської) відступити на Русь. У 1147 році Біла Вежа спалена, але вже руськими військами. А у 1149 році руське військо чекало біля старої (спаленої - ?) Білої Вежі, цілком очевидно, що десь поряд було збудовано нову Білу Вежу.. Із димів Саркела, спаленого Святославом, і Білої Вежі було створено фантомну колонію Русі на Дону ! Та й усе це грало на руку русифікації і захопленню земель Придоння.
В радянському журналі "Новий мир" за 1984 рік у номерах 5,6,7 письменник і історик-археолог Андрій Нікітін надрукував своє дослідження "Испитание Словом", з якого зокрема довідуємося, що дім Мусіна-Пушкіна в Москві 1812 року в часи навали Наполеона не згорів ? А рукопис "Слова", нібито, був захований і замурований у підвалах будинку. Підвальна схованка була викрита французькими військами і розграбована. Про це сімейне "предание" розповіла внучка Мусіна-Пушкіна княгиня С.В. Мещерская, яка до речі народилася аж у 1822 році . Ще Нікітін у негативному плані згадує французьського славіста Андре Мазона, який, можливо, є єдиним європейським дослідником , який реально дивився на походження "Слова", доводив, що "Слово" - "било сделано в угоду" "империализму Екатерини 2". Як бачимо, француз тоді не дуже й помилявся, варто було би його дослідження про "Слово" перекласти і надрукувати в Україні .
Відомий чеський поет і діяч Вацлав Ганка (1791-1861 рр.) під впливом "Слова", а також слов*янського народного епосу написав "Краледвірський рукопис" (1818 р.) і "Зеленогірський рукопис" (1819р.), видавши їх за знайдені давньочеські письмові пам*ятки. Фальсифікація була розкрита лише в кінці 80-х років 19 ст. А в середині 20 ст. знову з використанням "Слова" з*являється "Велесова книга", яку деякі наші сьогоднішні вчені, зокрема Борис Яценко, видають за давню (4-9 ст.) слов*янську творчість ?! Як бачимо майстерна брехня породила інші, хоч і менш вдалі підробки, а "Велесова книга" ще й досі на загальному рівні не спростована...
середа, 29 липня 2015 р.
15. Помічники Мусіна-Пушкіна.
Офіційними помічниками у виданні "Слова о полку Ігоревім" у Мусіна-Пушкіна були М.М. Бантиш-Каменський і А.Ф. Малиновський. Микола Миколаєвич Бантиш-Каменський, українець з молдавським корінням, народився у Ніжині 16 грудня 1737 року, помер 2 січня 1814 року. Навчався в Київській і Московській академіях та Московському університеті. З 1762 року і до смерті працює в Колегії закордонних справ. З 1783 року керує архівом Колегії. Він вважається першим археографом Росії, а ще істориком, бібліографом. Саме в цьому архіві були спеціалісти, які відчитували старі грамоти, розбиралися в почерках різних часів, письмі, виготовляли досконалі копії, трактували старі слова і вирази ...
Чому Бантиш-Каменський та інші автори "Слова" вносять багато язичеських, точніше псевдоязичеських елементів у цей твір ? У справжніх давньоєвропейських епосах, які творилися і шліфувалися протягом кількох століть, поряд з християнськими елементами існують і язичеські. Автори "Слова" вигадують двох співців: Бояна і Хотина, ріку Каялу, Карну і Жлю, внуків Велеса, Дажбожих внуків і Стрибожих, Троянь.
Знаходження на землях України численних валів, зокрема Троянових у Придунав*ї і на Буковині, а також сіл Троянівка і подібних за назвою, вірогідно й наштовхнуло авторів до створення феномену "Трояні".
У паперах А.Ф. Малиновського дослідники знайшли виписки із "Слова". Малиновський був найпершим помічником М. Бантиш-Каменського, а пізніше став керівником архіву Колегії закордонних справ.
Пошуки значення слова "карна" не такі вже й складні, якщо звернутись до римської міфології: Карна - богиня підземного світу, світу мертвих. Крім того, автори "Слова" вписали у свій твір ще два слова із західноєвропейського світу, які були відсутні в давній Русі: "шельбіри" і "ольбери". Дослідниця Ірина Калинець у своїй книзі "Студії над "Словом о полку Ігоревім" (Львів, 1999, С.66-69) переконує, що ці слова не є тюркськими за походженням, а давньонімецькими ! Шельбірами до 15 ст. називали багатих городян із німецьких міст, які в разі небезпеки озброювалися щитами, а ольбери - міська поліція, сторожі в цих же містах.
Все-таки автори "Слова" розуміли, що потрібно ще більше аргументів на користь давності їхнього твору. І от "приснився" великому київському князю Святославу поганий сон. У ньому він, зокрема, чув, як "всю ніч з вечора сірі ворони каркали під Плісенським на оболоні, були в дебрі Кияні". В оригіналі "Слова" - Кисань. Одні науковці вважають, що тут йдеться про київську місцевість, а інші про літописне місто-городище Пліснесько на Львівщині. Лише 1995 році Павлом Салевичем в архіві, у "Йосифінській метриці" - своєрідному переписі володінь Австро-Угорської імперії, що була зроблена у 1735-88 роках, в описі меж села Підгірці-Пліснесько серед багатьох топонімічних назв була знайдена "дебра Кисань" ! Про цю цінну знахідку 14 листопада 1995 року повідомила на першій сторінці львівська популярна газета "Високий замок". В часи написання "Слова" границя Російської імперії проходила від давнього Пліснеська недалеко. Вірогідно, що дебра Кисань була вибрана не випадково: по-перше, звучна, незвичайна назва, по-друге, сама дебра знаходилася за межами тодішньої Російської імперії, на так званій "Подкарпатской Руси", яка з часом мала "влитися", з*єднатися з Великою Руссю, по-третє, знаходилася біля маловідомого за Літописом давньоруського Пліснеська. Аргумент авторів "Слова" полягав ось в чому? у творі йдеться про якусь там дебру, про яку ми і сном, і духом не чули, а вона існує !! Крім того, городище Пліснесько здавна відоме своїми великими земляними валами, а сама місцевість належить до невеликих гір "Вороняків", які й сьогодні вкриті значними лісовими масивами.
Якщо слово "кисань" з одного роду, що і "кисет" - мішечок для тютюну, то тодішня назва великого лісу, в якому дуже легко загубитись через складний рельєф, цілком відповідає своєму найменню - дебра Кисань.
В "Слові" аж 6 разів зустрічається іменник і прикметник "харалуг" в значенні зброї: мечів, списів, бойових ціпів. Росіяни - як відомо завжди старалися і стараються здивувати світ небаченою зброєю, але справжні документи тих часів про таку "харалужну" зброю мовчать ! Хіба, що в Україні в Рівненській області є й сьогодні село Харалуг, до того ж воно єдине з такою назвою. Вірогідно, що творцям псевдореліквії припала до смаку ця назва, але ...
Чому Бантиш-Каменський та інші автори "Слова" вносять багато язичеських, точніше псевдоязичеських елементів у цей твір ? У справжніх давньоєвропейських епосах, які творилися і шліфувалися протягом кількох століть, поряд з християнськими елементами існують і язичеські. Автори "Слова" вигадують двох співців: Бояна і Хотина, ріку Каялу, Карну і Жлю, внуків Велеса, Дажбожих внуків і Стрибожих, Троянь.
Знаходження на землях України численних валів, зокрема Троянових у Придунав*ї і на Буковині, а також сіл Троянівка і подібних за назвою, вірогідно й наштовхнуло авторів до створення феномену "Трояні".
У паперах А.Ф. Малиновського дослідники знайшли виписки із "Слова". Малиновський був найпершим помічником М. Бантиш-Каменського, а пізніше став керівником архіву Колегії закордонних справ.
Пошуки значення слова "карна" не такі вже й складні, якщо звернутись до римської міфології: Карна - богиня підземного світу, світу мертвих. Крім того, автори "Слова" вписали у свій твір ще два слова із західноєвропейського світу, які були відсутні в давній Русі: "шельбіри" і "ольбери". Дослідниця Ірина Калинець у своїй книзі "Студії над "Словом о полку Ігоревім" (Львів, 1999, С.66-69) переконує, що ці слова не є тюркськими за походженням, а давньонімецькими ! Шельбірами до 15 ст. називали багатих городян із німецьких міст, які в разі небезпеки озброювалися щитами, а ольбери - міська поліція, сторожі в цих же містах.
Все-таки автори "Слова" розуміли, що потрібно ще більше аргументів на користь давності їхнього твору. І от "приснився" великому київському князю Святославу поганий сон. У ньому він, зокрема, чув, як "всю ніч з вечора сірі ворони каркали під Плісенським на оболоні, були в дебрі Кияні". В оригіналі "Слова" - Кисань. Одні науковці вважають, що тут йдеться про київську місцевість, а інші про літописне місто-городище Пліснесько на Львівщині. Лише 1995 році Павлом Салевичем в архіві, у "Йосифінській метриці" - своєрідному переписі володінь Австро-Угорської імперії, що була зроблена у 1735-88 роках, в описі меж села Підгірці-Пліснесько серед багатьох топонімічних назв була знайдена "дебра Кисань" ! Про цю цінну знахідку 14 листопада 1995 року повідомила на першій сторінці львівська популярна газета "Високий замок". В часи написання "Слова" границя Російської імперії проходила від давнього Пліснеська недалеко. Вірогідно, що дебра Кисань була вибрана не випадково: по-перше, звучна, незвичайна назва, по-друге, сама дебра знаходилася за межами тодішньої Російської імперії, на так званій "Подкарпатской Руси", яка з часом мала "влитися", з*єднатися з Великою Руссю, по-третє, знаходилася біля маловідомого за Літописом давньоруського Пліснеська. Аргумент авторів "Слова" полягав ось в чому? у творі йдеться про якусь там дебру, про яку ми і сном, і духом не чули, а вона існує !! Крім того, городище Пліснесько здавна відоме своїми великими земляними валами, а сама місцевість належить до невеликих гір "Вороняків", які й сьогодні вкриті значними лісовими масивами.
Якщо слово "кисань" з одного роду, що і "кисет" - мішечок для тютюну, то тодішня назва великого лісу, в якому дуже легко загубитись через складний рельєф, цілком відповідає своєму найменню - дебра Кисань.
В "Слові" аж 6 разів зустрічається іменник і прикметник "харалуг" в значенні зброї: мечів, списів, бойових ціпів. Росіяни - як відомо завжди старалися і стараються здивувати світ небаченою зброєю, але справжні документи тих часів про таку "харалужну" зброю мовчать ! Хіба, що в Україні в Рівненській області є й сьогодні село Харалуг, до того ж воно єдине з такою назвою. Вірогідно, що творцям псевдореліквії припала до смаку ця назва, але ...
вівторок, 28 липня 2015 р.
13. Головний автор і замовник "Слова о полку Ігоревім".
В кінці 18 ст. сталася ще одна цікава подія. 1779 року було вперше оаубліковано "давню пам*ятку іспанського героїчного епосу" - "Пісню про мого Сіда", складену співцями близько 1140 року. Зберігся єдиний (? - Т.Д.) неповний рукопис цього твору. Автентичний цей рукопис, чи ні - не в тім справа, але, напевно , завдяки цьому факту російська імператриця Катерина 2 також забажала побачити схожий епос у своїй державі. Була ще й інша причина. Сучасник імператриці, поет і письменник, товариш Мусіна-Пушкіна обер-гофмейстер імператорських театрів Іван Перфільєвич Єлагін (1725 - 1793 рр.) у своїй історичній праці "Опит повествования о Росссии" писав::
"Здесь прилично коснуться истинанго показання внешним писателям, которые и сами верят и в свет выдают, якобы Россия вовся времена подобно дикому народу во мраке, невежестве пребывала. ... Мы можем притом показать сохраненное от древности похвальное слово Игорю Олговичу, в его время, то есть в начале 12 века писанное ..." - взято це із збірника праць "Иследование "Слова о полку Игоревем" (Ленинград, Наука 1986 р. С.163) , із статті В.П. Козлова.
Один із способів видати фальшивку за давній документ є метод роблення помилок при його коментуванні, які потім доволі легко спростовуються. В Іпатіївському літописі ясно пишеться про початок походу князя Ігоря:" У той час же Святославич Ігор, Онук Олегів, поїхав із Новгород (Сіверського)". Крім того, "Слово" не могло бути написаним на початку 12 ст., бо ж сам похід відбувався в кінці цього ж століття ??
Катерина 2 Олексіївна народилася 24 квітня 1729 року, а померла 6 вересня 1796 року. Була російською імператрицею з 1762 по 1796 рік. Це вона приєднала до імперії Правобережну Україну, Крим, приймала участь у поділі Польщі. Була навіть письменницею, істориком. Авторка "Записок ...", комедій, публіцистичних творів, видавала сатиричний журнал "Всякая всячина". Пізніше твори письменниці-імператриці були видані в Санкт-Петербурзі в 1901-1907 роках, окремим виданням у 12 тоиах.
З цього всього виходить, що з такими задатками Катерина 2, цілком ймовірно могла прямо керувати процесом написання "Слова".
Але написання "героїчної поеми" для авторів і самої імператриці виявилося нелегкою справою. В "Літописі Руському" від першого Рюрика і далі з кожним роком росла кількість князів, які мали однакові імена, крім того літописці дуже часто називали князів в своїх повідомленнях тільки за іменем, або якщо в якійсь події було задіяно кілька братів, то писали про них просто: Мстиславичі, Святославичі чи інші. Тому розібратися першим дослідникам в записах літописців було дуже і дуже важко ! Тож Катерина 2 є автором праці "Записки касательно российской истории" в якій є "Родословник". "Родословник" є першою спробою побудови родовідних ліній руських князів. Цим катерининським "Родословником", за дослідженнням вже згадуваного Козлова, користувався і Єлагін, і Мусін-Пушкін для "коментування" "Слова" !?
14. Людина, яка "зайшла" "Слово о полку Ігоревім".
Мусін-Пушкін Алєксей Іванович народився 16.03.1744 - 1.02.1817 рр.. Граф, керівник Синоду Російської Православної церкви. Ще він опікувався своєрідним гуртком "любителей отечественной истории", завдяки старанням якого були знайдені і видані такі старовинні документи, як "Руська правда", "Повчання Володимира Мономаха". Сам Мусін-Пушкін, зокрема,, написав роботу про Тмутороканське руське князівство ( у той час йшлося про "закріплення за Росією Криму і Кубані").
У 1791-1795 роках за вказівкою Катерини 2 по всій Російській імперії із монастирських бібліотек, типографій, архівів під керіництвом Мусіна-Пушкіна вівся пошук і опис давніх рукописів із подальшим звезенням їх до Москви.
У серпні-листопаді 1792 року в Петербурзі перебував чеський славіст І. Добровський, який знайомився з бібліотекою графа Мусіна-Пушкіна, але у листах до 1800 року чех ніде не згадує про "Слово" ? Дослідник В.П.Козлов пояснює це тим, що граф хотів "обеспечить национальний и личний приоритет его откритий и обьяснений". Якби Мусін-Пушкін дійсно володів давньою письмовою пам*яткою, то він не тільки б показав її чеському славісту, але й виготовив би для нього кілька копій цього твору, адже сучасний текст "Слова" становить всього 7 друкованих сторінок !?
І тоді б чеські вчені дійсно би включилися в дослідження цього давнього твору ... А всілякі пріоритети все одно залишилися б за володарем цієї пам*ятки і російською наукою. Козлов подає ще один цікавий факт. Аж до виходу "Слова" у світ (листопад 1800 р.) Мусін-Пушкін не повідомляв офіційно Російську академію наук про знахідку такої цінної пам*ятки, хоч у першій половині 90-их років 18 ст. він був її активним співробітником ?? Нічого дивного, адже серед російських академіків в той час були і неросіяни ...
Оскільки за об*ємом "Слово" досить малий твір, його автори поміщають у книзі-збірнику, де ще були такі відомі переклади, як "Книга глаголемая Гранаграф", "Временник", "Сказание об Индии богатой", "Синагрип - царь Адоров".
У 1797 році Мусін-Пушкін іде у відставку і переїздить у Москву. Тут він відновлює старі зв*язки з М.М. Бантиш-Каменським. У тому ж році знайомиться з М.М. Карамзіним і А.Ф. Малиновським.
Микола Михайлович Карамзін (1766-1826 рр.) був російським письменником, публіцистом, істориком. У 1791-92 роках видавав "Московський журнал", що був осередком російського сентименталізму. То ж не дивно, що пізніше Карамзін "запевняв молодого російського палеографа К.Ф. Калайдовича, що "Слово" було точно передруковано з оригіналу рукопису, хібащо в двох місцях, замість слів "віки Трояні", було "січи Трояні". Автором сентиментальних фрагментів із тваринами-тотемами у "Слові" є, безсумніву, Микола Карамзін, і як бачимо, йому належить спроба зам*яти "троянські" незугарності у тексті "Слова" !!
"Здесь прилично коснуться истинанго показання внешним писателям, которые и сами верят и в свет выдают, якобы Россия вовся времена подобно дикому народу во мраке, невежестве пребывала. ... Мы можем притом показать сохраненное от древности похвальное слово Игорю Олговичу, в его время, то есть в начале 12 века писанное ..." - взято це із збірника праць "Иследование "Слова о полку Игоревем" (Ленинград, Наука 1986 р. С.163) , із статті В.П. Козлова.
Один із способів видати фальшивку за давній документ є метод роблення помилок при його коментуванні, які потім доволі легко спростовуються. В Іпатіївському літописі ясно пишеться про початок походу князя Ігоря:" У той час же Святославич Ігор, Онук Олегів, поїхав із Новгород (Сіверського)". Крім того, "Слово" не могло бути написаним на початку 12 ст., бо ж сам похід відбувався в кінці цього ж століття ??
Катерина 2 Олексіївна народилася 24 квітня 1729 року, а померла 6 вересня 1796 року. Була російською імператрицею з 1762 по 1796 рік. Це вона приєднала до імперії Правобережну Україну, Крим, приймала участь у поділі Польщі. Була навіть письменницею, істориком. Авторка "Записок ...", комедій, публіцистичних творів, видавала сатиричний журнал "Всякая всячина". Пізніше твори письменниці-імператриці були видані в Санкт-Петербурзі в 1901-1907 роках, окремим виданням у 12 тоиах.
З цього всього виходить, що з такими задатками Катерина 2, цілком ймовірно могла прямо керувати процесом написання "Слова".
Але написання "героїчної поеми" для авторів і самої імператриці виявилося нелегкою справою. В "Літописі Руському" від першого Рюрика і далі з кожним роком росла кількість князів, які мали однакові імена, крім того літописці дуже часто називали князів в своїх повідомленнях тільки за іменем, або якщо в якійсь події було задіяно кілька братів, то писали про них просто: Мстиславичі, Святославичі чи інші. Тому розібратися першим дослідникам в записах літописців було дуже і дуже важко ! Тож Катерина 2 є автором праці "Записки касательно российской истории" в якій є "Родословник". "Родословник" є першою спробою побудови родовідних ліній руських князів. Цим катерининським "Родословником", за дослідженнням вже згадуваного Козлова, користувався і Єлагін, і Мусін-Пушкін для "коментування" "Слова" !?
14. Людина, яка "зайшла" "Слово о полку Ігоревім".
Мусін-Пушкін Алєксей Іванович народився 16.03.1744 - 1.02.1817 рр.. Граф, керівник Синоду Російської Православної церкви. Ще він опікувався своєрідним гуртком "любителей отечественной истории", завдяки старанням якого були знайдені і видані такі старовинні документи, як "Руська правда", "Повчання Володимира Мономаха". Сам Мусін-Пушкін, зокрема,, написав роботу про Тмутороканське руське князівство ( у той час йшлося про "закріплення за Росією Криму і Кубані").
У 1791-1795 роках за вказівкою Катерини 2 по всій Російській імперії із монастирських бібліотек, типографій, архівів під керіництвом Мусіна-Пушкіна вівся пошук і опис давніх рукописів із подальшим звезенням їх до Москви.
У серпні-листопаді 1792 року в Петербурзі перебував чеський славіст І. Добровський, який знайомився з бібліотекою графа Мусіна-Пушкіна, але у листах до 1800 року чех ніде не згадує про "Слово" ? Дослідник В.П.Козлов пояснює це тим, що граф хотів "обеспечить национальний и личний приоритет его откритий и обьяснений". Якби Мусін-Пушкін дійсно володів давньою письмовою пам*яткою, то він не тільки б показав її чеському славісту, але й виготовив би для нього кілька копій цього твору, адже сучасний текст "Слова" становить всього 7 друкованих сторінок !?
І тоді б чеські вчені дійсно би включилися в дослідження цього давнього твору ... А всілякі пріоритети все одно залишилися б за володарем цієї пам*ятки і російською наукою. Козлов подає ще один цікавий факт. Аж до виходу "Слова" у світ (листопад 1800 р.) Мусін-Пушкін не повідомляв офіційно Російську академію наук про знахідку такої цінної пам*ятки, хоч у першій половині 90-их років 18 ст. він був її активним співробітником ?? Нічого дивного, адже серед російських академіків в той час були і неросіяни ...
Оскільки за об*ємом "Слово" досить малий твір, його автори поміщають у книзі-збірнику, де ще були такі відомі переклади, як "Книга глаголемая Гранаграф", "Временник", "Сказание об Индии богатой", "Синагрип - царь Адоров".
У 1797 році Мусін-Пушкін іде у відставку і переїздить у Москву. Тут він відновлює старі зв*язки з М.М. Бантиш-Каменським. У тому ж році знайомиться з М.М. Карамзіним і А.Ф. Малиновським.
Микола Михайлович Карамзін (1766-1826 рр.) був російським письменником, публіцистом, істориком. У 1791-92 роках видавав "Московський журнал", що був осередком російського сентименталізму. То ж не дивно, що пізніше Карамзін "запевняв молодого російського палеографа К.Ф. Калайдовича, що "Слово" було точно передруковано з оригіналу рукопису, хібащо в двох місцях, замість слів "віки Трояні", було "січи Трояні". Автором сентиментальних фрагментів із тваринами-тотемами у "Слові" є, безсумніву, Микола Карамзін, і як бачимо, йому належить спроба зам*яти "троянські" незугарності у тексті "Слова" !!
понеділок, 27 липня 2015 р.
12. Біолог Георгій Сумаруков та його дослідження.
Але "Слово о полку Ігоревім" має в собі щей прикмети часів свого творення. Вчений-біолог Г.В.Сумаруков написав досить цікаву книгу : "Кто есть кто в "Слове о полку Игоревем", яку видав Московський університет у 1983 році. Сумаруков пробує роз*яснити два "темні" місця у "Слові", які стосуються так би мовити поведінки тварин у цьому творі (переклад Л.Махновця):
!гор на Дін воїв веде !
Уже-бо біди його птахи ждуть по дуб*ю,
вовки страх наводять по яругам,
орли клекотом на кості звірів зовуть,
лисиці брешуть на черленії щити.
О, Руська земле, уже за горами єси !
Довго ніч меркне.
Зоря-світ запалала.
Мла поля покрила,
Щебет солов*їв заснув,
Говір галок пробудився,
Русичі, великії поля черленими щитами перегородили,
шукаючи собі честі, а князю слави.
А ось фрагмент, коли Ігор втікав з полону :
То не сороки заскрекотали -
по сліду Ігоревім їздить Гзак з Кончаком.
Тоді ворони не каркали,
галки позмовкали,
сороки не скрекотали,
полози повзали тільки.
Дятли стукотом путь до ріки вказують,
солов*ї веселими піснями світ провідують ...
Сумаруков, як вчений-біолог аргументовано переконує читача, що така поведінка представників фауни у другій половині весни і на початку літа була просто неможливою ! У цю пору більшість із цих тварин займається власним потомством. Тому вовки в той час взагалі не виють, а орлів і їхніх родичів гніздовий період. Крім того, виходить, що орли кричали вночі, але ці птахи є денними, і за природою вони мовчуни !!! А лисиці "брешуть" лише в короткий період, коли організовуються в сім*ї - це лютий або початок березня місяця !
У травні свмці-солов*ї, як зазначає біолог, співають цілодобово. На початку "Слова" є фраза про те, що "стадами галки біжать до Дону великого". Це також невірно: у травні галки вигодовують своїх малих дітец і літають поодинці.
Відносно другого фрагмента "Слова", то ворони також за природою мовчуни, а коли ставлять свою молодь на крило , є дуже обережними.
Коли Ігор утікав з полону, будь-яка тварина чи людина, яка з*являлася біля території колонії галок викликала б, як пише Сумаруков "многоголосий пестрий галочний хор" (С.34). І цей хор не затих би доти, поки об*єкт неспокою не залишив територію галок.
Дятлів на початку літа ви також не почуєте: по-перше, листя дерев дуже глушить його стукіт, по-друге, і без важкої праці дятел знаходить собі поживу на деревах, по-третє, з середини весни дятли вже мають готові гнізда-дупла і їх не чути !
Князі у ці часи, коли не воювали, то із дружиною їздили на полювання - все ж без діла не сиділи. Так що про тодішню фауну і її поведінку вони прекрасно все знали. Чи міг якийсь там Боян з Ходаном у гридниці чи в князівському хоромі наспівати подібну ситуацію ?? Таке навіть уявити собі неможливо ...
Добросовісно все проаналізувавши, Сумаруков приходить до досить цікавого висновку, про те, що давньоруська література не знала пейзажу, в якому були б присутні розумні, емоціональні, одухотворенні тварини. Все це характерне для сентименталізму, який в Росії має початок лише з другої половини 18 ст. Якщо ж бути більш точним, першим твором цього літературного стилю був твір англійського письменника Л. Стерна "Сентиментальна подорож", що побачив світ у 1768 році.
Дивну поведінку тварин Сумаруков пояснює тим, що автор "Слова" описує поведінку не раельних тварин, а тварин-тотемів, які нібито мали половецькі орди-роди. Сумаруков, як і автор "Слова", половецького князя Козу Борновича сприйняв за двох осіб: тоді кількість половецьких ханів, що згадується в Іпатіївському літописі при описі походу Ігоря сягає 11 чоловік. Точно така ж кількість тварин діє і в "Слові" у цих двох фрагментах. І тоді шановний біолог досить успішно розписує ці тварини-тотеми за половецькими князями, відповідно до реалій "Слова". Але тут виникає інше питання: А наскільки збереглися прояви тотемізму у половців, якщо останній був характерний в часи пізнього палеоліту !?
А серед половецьких князів трохи пізніше відомі і християнські імена. Крім того вперше "тотемізм" був використаний Дж. Лонгом у своїй праці в кінці 18 ст. Читачам тепер неважко побачити, що кінець 18 ст. і є тим кінцем, в якому потрібно шукати автора чи авторів "Слова о полку Ігоревім" !
!гор на Дін воїв веде !
Уже-бо біди його птахи ждуть по дуб*ю,
вовки страх наводять по яругам,
орли клекотом на кості звірів зовуть,
лисиці брешуть на черленії щити.
О, Руська земле, уже за горами єси !
Довго ніч меркне.
Зоря-світ запалала.
Мла поля покрила,
Щебет солов*їв заснув,
Говір галок пробудився,
Русичі, великії поля черленими щитами перегородили,
шукаючи собі честі, а князю слави.
А ось фрагмент, коли Ігор втікав з полону :
То не сороки заскрекотали -
по сліду Ігоревім їздить Гзак з Кончаком.
Тоді ворони не каркали,
галки позмовкали,
сороки не скрекотали,
полози повзали тільки.
Дятли стукотом путь до ріки вказують,
солов*ї веселими піснями світ провідують ...
Сумаруков, як вчений-біолог аргументовано переконує читача, що така поведінка представників фауни у другій половині весни і на початку літа була просто неможливою ! У цю пору більшість із цих тварин займається власним потомством. Тому вовки в той час взагалі не виють, а орлів і їхніх родичів гніздовий період. Крім того, виходить, що орли кричали вночі, але ці птахи є денними, і за природою вони мовчуни !!! А лисиці "брешуть" лише в короткий період, коли організовуються в сім*ї - це лютий або початок березня місяця !
У травні свмці-солов*ї, як зазначає біолог, співають цілодобово. На початку "Слова" є фраза про те, що "стадами галки біжать до Дону великого". Це також невірно: у травні галки вигодовують своїх малих дітец і літають поодинці.
Відносно другого фрагмента "Слова", то ворони також за природою мовчуни, а коли ставлять свою молодь на крило , є дуже обережними.
Коли Ігор утікав з полону, будь-яка тварина чи людина, яка з*являлася біля території колонії галок викликала б, як пише Сумаруков "многоголосий пестрий галочний хор" (С.34). І цей хор не затих би доти, поки об*єкт неспокою не залишив територію галок.
Дятлів на початку літа ви також не почуєте: по-перше, листя дерев дуже глушить його стукіт, по-друге, і без важкої праці дятел знаходить собі поживу на деревах, по-третє, з середини весни дятли вже мають готові гнізда-дупла і їх не чути !
Князі у ці часи, коли не воювали, то із дружиною їздили на полювання - все ж без діла не сиділи. Так що про тодішню фауну і її поведінку вони прекрасно все знали. Чи міг якийсь там Боян з Ходаном у гридниці чи в князівському хоромі наспівати подібну ситуацію ?? Таке навіть уявити собі неможливо ...
Добросовісно все проаналізувавши, Сумаруков приходить до досить цікавого висновку, про те, що давньоруська література не знала пейзажу, в якому були б присутні розумні, емоціональні, одухотворенні тварини. Все це характерне для сентименталізму, який в Росії має початок лише з другої половини 18 ст. Якщо ж бути більш точним, першим твором цього літературного стилю був твір англійського письменника Л. Стерна "Сентиментальна подорож", що побачив світ у 1768 році.
Дивну поведінку тварин Сумаруков пояснює тим, що автор "Слова" описує поведінку не раельних тварин, а тварин-тотемів, які нібито мали половецькі орди-роди. Сумаруков, як і автор "Слова", половецького князя Козу Борновича сприйняв за двох осіб: тоді кількість половецьких ханів, що згадується в Іпатіївському літописі при описі походу Ігоря сягає 11 чоловік. Точно така ж кількість тварин діє і в "Слові" у цих двох фрагментах. І тоді шановний біолог досить успішно розписує ці тварини-тотеми за половецькими князями, відповідно до реалій "Слова". Але тут виникає інше питання: А наскільки збереглися прояви тотемізму у половців, якщо останній був характерний в часи пізнього палеоліту !?
А серед половецьких князів трохи пізніше відомі і християнські імена. Крім того вперше "тотемізм" був використаний Дж. Лонгом у своїй праці в кінці 18 ст. Читачам тепер неважко побачити, що кінець 18 ст. і є тим кінцем, в якому потрібно шукати автора чи авторів "Слова о полку Ігоревім" !
неділя, 26 липня 2015 р.
11. "Слово о полку Ігоревім" і незрозуміла Троянь.
"Слово" вважається "геніальним" витвором 12 ст. Хоч на нашу думку написане воно на основі літописної містифікації. Навіть, якщо припустити, що цей твір був написаний на замовлення київського князя Святослава Всеволодовича, то навряд чи прожив би він довго після смерті свого замовника.
Своєрідною ниткої Аріадни, яка привела автора (Т.Д.) до розв*язання двох найважливіших питань відносно "Слова о полку Ігоревім" (чвс написання самого твору і його авторство), стала спроба тлумачення слова "троянь". Ось уривки із перекладу "Слова" Леоніда Махновця із "Антології української поезії" (Київ, Дніпро, 1984, т.1, С14) у яких фіксується незрозумілий терсін:
1. О, Бояне, соловію години давньої !
Аби ти оці полки ощебетав,
скачучи, соловію, помислом по древу,
літаючи умом під хмарами,
звиваючи славу обаполи часу нашого,
біжачи тропою "Трояна" через поля та гори !
2. Були віки "Трояна"
минули літа Ярослава,
були походи Олегові,
Олега Святославича.
3. Уже-бо, браття, невеселая година настала,
уже пустиня силу прикрила.
Встала обида в силах Даждьбожого внука,
вступила дівою на землю "Трояна",
заплескала лебединими крильми
на синім морі край Дону,
плещучи, прогнала щедрості часи.
4. На сьомому віці "Трояна"
кинув Всеслав жереб на дівицю, собі любу.
З перекладу Л.Махновця випливає, що Троянь -- якась міфічно-конкретна особа, котра дала одну із назв нашій землі, від якої йде певний відлік часу і яка є певним духовним символом того часу ??? Ще говорилося і писалося, що Троянь - це один із предківських язичеських богів.
Але існування такої Трояні-Трояна іншими історичними джерелами не підтверджується ! Правда, був ідол Триглав у Щеціні, є гора з такою назвою в ,Югославії, але все це не наші землі, та й слова не зовсім співпадають, тай часи відмінні. Можливо Троян був взятий з апокрифа "Хождение Богородици", де є речення : "Трояна, Хьрса, Велеса, Перуна на боги обратиша " . "Трояна" - тут вжито в значені "три, трьох", досить заглянути у Словник Б.Грінченка !
12 ст. не таке вже й темне в історії Європи. Від часу хрещення Русі (від Володимира до того ж Ігоря) відлічуємо шосте охрещене князівське покоління. Гляньмо в "Літопис Руський", в часи "Слова", і ми побачимо, що майже кожну свою дію князі узгоджують між собою крізь призму християнської присяги - язичництву тут немає місця !!
Відомо, що твори, які припали до душі наступним поколінням, цими ж поколіннями переписуються, частково змінюються, робляться помилки і т.п. Все це називається тепер: списками, рукописами, варіантами одного твору. Наприклад, видатна пам*ятка німецького героїчного епосу, "ровесниця" нашого "Слова" - "Пісня про Нібелунгів" збереглася у 34 варіантах ! А пам*ятка старофранцузьського героїчного епосу "Пісня про Роланда" , того ж часу відома у 9 рукописах. Давньоруський переклад Йосифа Флавія (античний автор !!!) "Історія іудейської війни" налічує різних списків перекладу аж 30 штук ... А "Слово о полку Ігоревім" відоме тільки в одному списку ??? Б.А.Рибаков у своїй книзі "Киевская Русь и русские княжества 12-13 веков" (Москва, 1982 г.) спробував пояснити цей феномен тим, що духовенство в 16-17 ст. знищило усі рукописи "Слова" через його виражену язичність ? Навіть якщо так і було, то збереглися б про це якісь свідчення, циркуляри, докладні записки і т.п. Крім того, і в ті часи не варто зараховувати все духовенство до якоїсь такої руйнівної касти. Якби "Слово" дійсно існувало, представники духовенства його просто б "охристиянили", але ж цього немає !
У "Слові" для означення батьківщини вживається лише сполучення "Руська земля" (аж 18 разів), руські воїни названі "русичами", а країна половців - "земля, або поле Половецьке". Тоді як в оповіді походу Ігоря в Іпатіївському списку Літопису зустрічається іменник "Русь", як щодо держави всієї, так і до воїнів !? А про ворогів говориться просто - "половці" ?? Це суттєва різниця !
Своєрідною ниткої Аріадни, яка привела автора (Т.Д.) до розв*язання двох найважливіших питань відносно "Слова о полку Ігоревім" (чвс написання самого твору і його авторство), стала спроба тлумачення слова "троянь". Ось уривки із перекладу "Слова" Леоніда Махновця із "Антології української поезії" (Київ, Дніпро, 1984, т.1, С14) у яких фіксується незрозумілий терсін:
1. О, Бояне, соловію години давньої !
Аби ти оці полки ощебетав,
скачучи, соловію, помислом по древу,
літаючи умом під хмарами,
звиваючи славу обаполи часу нашого,
біжачи тропою "Трояна" через поля та гори !
2. Були віки "Трояна"
минули літа Ярослава,
були походи Олегові,
Олега Святославича.
3. Уже-бо, браття, невеселая година настала,
уже пустиня силу прикрила.
Встала обида в силах Даждьбожого внука,
вступила дівою на землю "Трояна",
заплескала лебединими крильми
на синім морі край Дону,
плещучи, прогнала щедрості часи.
4. На сьомому віці "Трояна"
кинув Всеслав жереб на дівицю, собі любу.
З перекладу Л.Махновця випливає, що Троянь -- якась міфічно-конкретна особа, котра дала одну із назв нашій землі, від якої йде певний відлік часу і яка є певним духовним символом того часу ??? Ще говорилося і писалося, що Троянь - це один із предківських язичеських богів.
Але існування такої Трояні-Трояна іншими історичними джерелами не підтверджується ! Правда, був ідол Триглав у Щеціні, є гора з такою назвою в ,Югославії, але все це не наші землі, та й слова не зовсім співпадають, тай часи відмінні. Можливо Троян був взятий з апокрифа "Хождение Богородици", де є речення : "Трояна, Хьрса, Велеса, Перуна на боги обратиша " . "Трояна" - тут вжито в значені "три, трьох", досить заглянути у Словник Б.Грінченка !
12 ст. не таке вже й темне в історії Європи. Від часу хрещення Русі (від Володимира до того ж Ігоря) відлічуємо шосте охрещене князівське покоління. Гляньмо в "Літопис Руський", в часи "Слова", і ми побачимо, що майже кожну свою дію князі узгоджують між собою крізь призму християнської присяги - язичництву тут немає місця !!
Відомо, що твори, які припали до душі наступним поколінням, цими ж поколіннями переписуються, частково змінюються, робляться помилки і т.п. Все це називається тепер: списками, рукописами, варіантами одного твору. Наприклад, видатна пам*ятка німецького героїчного епосу, "ровесниця" нашого "Слова" - "Пісня про Нібелунгів" збереглася у 34 варіантах ! А пам*ятка старофранцузьського героїчного епосу "Пісня про Роланда" , того ж часу відома у 9 рукописах. Давньоруський переклад Йосифа Флавія (античний автор !!!) "Історія іудейської війни" налічує різних списків перекладу аж 30 штук ... А "Слово о полку Ігоревім" відоме тільки в одному списку ??? Б.А.Рибаков у своїй книзі "Киевская Русь и русские княжества 12-13 веков" (Москва, 1982 г.) спробував пояснити цей феномен тим, що духовенство в 16-17 ст. знищило усі рукописи "Слова" через його виражену язичність ? Навіть якщо так і було, то збереглися б про це якісь свідчення, циркуляри, докладні записки і т.п. Крім того, і в ті часи не варто зараховувати все духовенство до якоїсь такої руйнівної касти. Якби "Слово" дійсно існувало, представники духовенства його просто б "охристиянили", але ж цього немає !
У "Слові" для означення батьківщини вживається лише сполучення "Руська земля" (аж 18 разів), руські воїни названі "русичами", а країна половців - "земля, або поле Половецьке". Тоді як в оповіді походу Ігоря в Іпатіївському списку Літопису зустрічається іменник "Русь", як щодо держави всієї, так і до воїнів !? А про ворогів говориться просто - "половці" ?? Це суттєва різниця !
субота, 25 липня 2015 р.
Де і як зазнало поразки військо князя Ігоря (продовження).
В Іпатіївському літописі вказано, що дві доби Ігор чекав біля ріки Оскол на свого брата Всеволода. Цей факт, цілком можливо, мав місце в справжньому Переяславському поході Ігоря. Тільки вірогідно, що Ігор свого брата чекав біля останньої руської ріки Сули. Відстань від Переяславля до Лукомля чи Горошина, чи Римова, що знаходилися на Сулі, досить мобільне військо Ігоря подолало за два дні. В прикордонних землях ворожі сторони завжди намагалися мати і мали свою розвідку, яка б повідомляла про пересування військ ворога в пограничних районах. Ігор не повів одразу ж усе своє військо на Сулу, інакше про це би дізналися половці і належно приготувалися до відсічі. Прибувши на береги Сули, передові частини війська Ігоря опанували навколишню територію, виставили охоронні пости, застави, послали вперед свою розвідку, і тільки тоді прибула решта військ Ігоря.
17-18 квітня військо Ігоря йшло від Сули до Ворскли, а 18 на 19 рухалося ще й вночі. Ночівля з 17 на 18 квітня була вірогідно на берегах Псла, або Хорола. Ймовірно, що маршрут походу Ігоря пролягав через половецьке місто Голтав, що на Пслі, і тут виникла затримка із взяттям цього міста, що змусило пізніше рухатися військо і вночі, аж до обіду п*ятниці 19 квітня.
Швидкість руху княжого війська за день можемо визначити з двох повідомлень Літопису Руського за 1236 і 1248 роки. Тоді князь Данило Галицький в триденний термін із своїм військом долав відстані від Галича до Холма, чи від Володимира-Волинського до Дорогочина. При грубих підрахунках , прямо по карті в першому випадку військо проходило за день більше, а ніж 85 км, а в другому - 74 км.
Предметне підтвердження походу князя Ігоря на половців у майбутньому може дати довгострокова пошукова археологічна експедиція, яка буде працювати в районі міста Полтави на берегах Ворскли.
Відомо, що залізні, дерев*яні і шкіряні речі довший час можуть зберігатися у вологих, мокрих грунтах, болотах, річкових мулах. Цілком можливо, що якась частина дорогоцінних речей із срібла, золота була втоплена у водах Ворскли.
Віднайдення ряду однотипних речей: зброї, кольчуг, мечів, шоломів і т.п., які відносились би до одного часу "захоронення" допомогло б розв*язати багато питань і проблем з історії Київської Русі, як і окреслити нові. Без сумніву, це буде велика сенсація ХХ1 ст.
10. Життя князя Ігоря після походу.
Утікаючи з половецького полону, князь Ігор 11 днів добирався пішки до міста Донець. Чомусь дослідники вважають, що це місто належало Русі, бо з нього вже князь поїхав верхи до Новгород-Сіверського ?! В цьому половецькому місті могли бути добрі знайомі Лавра, або самого князя Ігоря, які й забезпечили їх, як мініум верховими кіньми. Найбільш ймовірно, що Донець був містом хана Кончака, і втеча Ігоря з полону була організована до певної міри самим ханом, у якого були свої плани щодо участі князя Ігоря в політичному житті Русі і Половців.
Повернення князя Ігоря на Русь без викупу для тогочасного суспільства було неординарною подією. Виникає запитання: Чи робив якісь заходи Ігор, щоби відплатити Святославу Всеволодовичу за вчинене ?? Напевно, що ні ! По-перше, в цьому поході Ігор втратив повністю свою військову дружину, яку навряд чи можна було би замінити в майбутньому. По-друге, вірогідно, він боявся за своїх дітей, які в княжих міжусобицях не вижили б, по-третє, Ігор тверезо оцінював своє становище: у нього не було де взяти для цієї справи союзників. Крім того, повернення Ігоря і так ставило в досить незручне становище київського князя.
Восени 1188 року оженив Ігор свого сина Святослава на Ярославі Рюриковій. Тієї ж осені старший син Ігоря повернувся з половецького полону разом із дочкою Кончака і їхнім сином Із*яславом. Князь Ігор їм також справив весілля.
Під роком 1191 літописець сповіщає про два зимові походи Ігоря на половців. В першому поході "зайняли вони скоту і коней", а другий же похід в район ріки Оскол закінчився безрезультатно.
У кінці липня 1194 року помирає київський князь Святослав Всеволодович, що його літописець недаремно називає "мудрим", можна сказати - хитрим.
Кум Ігоря Рюрик Ростиславич стає київським князем. 17 травня 1196 року помирає Ігорів брат Всеволод, з яким він ходив на половців 1185 року. У 1198 році помирає чернігівський князь Ярослав Всеволодович, і як пише (новий) літописець - "сів на столі його благовірний князь Ігор Святославич". Перекладач і коментатор "Літопису Руського" Леонід Махновець пише, що князь Ігор Святославич помер 29 грудня 1201 року. На тому і закінчилося життя, як тепер кажуть, непересічного князя руського Ігоря Святославича..
17-18 квітня військо Ігоря йшло від Сули до Ворскли, а 18 на 19 рухалося ще й вночі. Ночівля з 17 на 18 квітня була вірогідно на берегах Псла, або Хорола. Ймовірно, що маршрут походу Ігоря пролягав через половецьке місто Голтав, що на Пслі, і тут виникла затримка із взяттям цього міста, що змусило пізніше рухатися військо і вночі, аж до обіду п*ятниці 19 квітня.
Швидкість руху княжого війська за день можемо визначити з двох повідомлень Літопису Руського за 1236 і 1248 роки. Тоді князь Данило Галицький в триденний термін із своїм військом долав відстані від Галича до Холма, чи від Володимира-Волинського до Дорогочина. При грубих підрахунках , прямо по карті в першому випадку військо проходило за день більше, а ніж 85 км, а в другому - 74 км.
Предметне підтвердження походу князя Ігоря на половців у майбутньому може дати довгострокова пошукова археологічна експедиція, яка буде працювати в районі міста Полтави на берегах Ворскли.
Відомо, що залізні, дерев*яні і шкіряні речі довший час можуть зберігатися у вологих, мокрих грунтах, болотах, річкових мулах. Цілком можливо, що якась частина дорогоцінних речей із срібла, золота була втоплена у водах Ворскли.
Віднайдення ряду однотипних речей: зброї, кольчуг, мечів, шоломів і т.п., які відносились би до одного часу "захоронення" допомогло б розв*язати багато питань і проблем з історії Київської Русі, як і окреслити нові. Без сумніву, це буде велика сенсація ХХ1 ст.
10. Життя князя Ігоря після походу.
Утікаючи з половецького полону, князь Ігор 11 днів добирався пішки до міста Донець. Чомусь дослідники вважають, що це місто належало Русі, бо з нього вже князь поїхав верхи до Новгород-Сіверського ?! В цьому половецькому місті могли бути добрі знайомі Лавра, або самого князя Ігоря, які й забезпечили їх, як мініум верховими кіньми. Найбільш ймовірно, що Донець був містом хана Кончака, і втеча Ігоря з полону була організована до певної міри самим ханом, у якого були свої плани щодо участі князя Ігоря в політичному житті Русі і Половців.
Повернення князя Ігоря на Русь без викупу для тогочасного суспільства було неординарною подією. Виникає запитання: Чи робив якісь заходи Ігор, щоби відплатити Святославу Всеволодовичу за вчинене ?? Напевно, що ні ! По-перше, в цьому поході Ігор втратив повністю свою військову дружину, яку навряд чи можна було би замінити в майбутньому. По-друге, вірогідно, він боявся за своїх дітей, які в княжих міжусобицях не вижили б, по-третє, Ігор тверезо оцінював своє становище: у нього не було де взяти для цієї справи союзників. Крім того, повернення Ігоря і так ставило в досить незручне становище київського князя.
Восени 1188 року оженив Ігор свого сина Святослава на Ярославі Рюриковій. Тієї ж осені старший син Ігоря повернувся з половецького полону разом із дочкою Кончака і їхнім сином Із*яславом. Князь Ігор їм також справив весілля.
Під роком 1191 літописець сповіщає про два зимові походи Ігоря на половців. В першому поході "зайняли вони скоту і коней", а другий же похід в район ріки Оскол закінчився безрезультатно.
У кінці липня 1194 року помирає київський князь Святослав Всеволодович, що його літописець недаремно називає "мудрим", можна сказати - хитрим.
Кум Ігоря Рюрик Ростиславич стає київським князем. 17 травня 1196 року помирає Ігорів брат Всеволод, з яким він ходив на половців 1185 року. У 1198 році помирає чернігівський князь Ярослав Всеволодович, і як пише (новий) літописець - "сів на столі його благовірний князь Ігор Святославич". Перекладач і коментатор "Літопису Руського" Леонід Махновець пише, що князь Ігор Святославич помер 29 грудня 1201 року. На тому і закінчилося життя, як тепер кажуть, непересічного князя руського Ігоря Святославича..
пʼятниця, 24 липня 2015 р.
Як підставили князя Ігоря... Ч.5.
8. Для кого і як писалися літописи.
Літописи писалися на замовлення князівської верхівки і не були розраховані для широкого читацького загалу. Коли читаєш новочасні дослідження істориків про Літопис Руський, часом складається враження, що літописці нібито писали його виключно для себе !? Але ж це не так - вони лише виконували замовлення того чи іншого князя !
Отож, виконуючи волю Святослава Всеволодовича, тогочасний літописець змушений був дещо "виправити" похід князя Ігоря. Зокрема літописець змінив дату походу, змінив місце з якого почався похід та й маршрут, скоротив час кампанії і вплів у канву розповіді сонячне затемнення, як лиховісну прикмету, якою знехтував сам Ігор .
За Іпатіївським літописцем князь Ігор виступив зі своїм військом 23 квітня у вівторок, а вже в неділю 28 квітня, як і в Лаврентіївського літописця, зазнав поразки. День загибелі війська Ігоря - у другу неділю Пасхи - Іпатіївський літописець не міг змінити, бо надто цей день був пам*ятний для всієї Чернігівської землі, а загалом і для Русі.
Для надання правдивості розповіді про маршрут походу Ігоря Іпатіївський літописець вдався до ремінісценсій із реалій досить успішного походу на половців руських князів у березні 1111 року. Тоді були взяті половецькі міста на Донці: Шарукань і Сугров, а половці розбиті на річці Сальниця. Ріка Сальниця тоді знаходилася в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця. За розповіддю Іпатіївського літописця, князь Ігор йшов зі своїм військом вздовж лівої притоки Дінця - Оскола, де ніякої Сальниці не могло бути ! Тоді дослідники Літопису і "Слова о полку Ігоревім" говорять про ще одну річку Сальницю, яка можливо, існувала і впадала в Донець ?! Бо їм інакше було важко виправдати те, пише Іпатіївський літописець про похід князя Ігоря - літописні і географічні реалії в даному випадку просто не стикуються.
Крім того, ріка Оскол, куди нібито вирушив Ігор з своїм військом, в інших частинах Літопису Руського майже не згадується, бо це був глибокий тил Половецької землі ! Дуже сумнівно, щоб такий досвідчений полководець, як князь Ігор, сам проклав би подібний маршрут походу для свого війська, та ще й затримався на Осколі до початку боїв, аж на два дні у глибині половецької землі ...
9. Де і як зазнало поразки військо князя Ігоря Святославича.
До певної міри, непрямим фактом того, що похід князя Ігоря 1185 року відбувався із Переяславщини, є згадка про знищення містечка Глібів. Нині це село Пристроми, що знаходяться кілометрів 15 від Переяславля на березі ріки Трубіж. Найбільш ймовірно, що саме тут відбувалося зосередження військ князя Ігоря. В інший час до 1185 року князь Ігор навряд чи міг зруйнувати місто Глібів.
За Іпатіївським літописцем перший переможний бій русичів з половцями відбувся у п*ятницю. Перша п*ятниця походу за Лаврентіївським літописом припадає на 19 квітня, це Страсна п*ятниця - до неї русичі провели у поході шість діб. Цього достатньо щоб військо Ігоря могло заглибитись у Половецьку землю і зустрітися з половцями. Перший бій русичів з половцями був досить знаковим і Іпатіївський літописець не міг знехтувати цим днем. А 20,21, 22 квітня коли військо Ігоря цілих три дні стояло на місці переможного бою, князь чекав на результати дій інших частин руського війська.
За цей час половці не тільки зібрали все своє військо, але вже вранці 23 квітня у вівторок напали на табір Ігоря. І 24, і 25 квітня тривали бої в тісно обложеному руському таборі, в якому сильно став відчуватись брак води. А 26 квітня, в п*ятницю військо Ігоря пробилося врешті до річки. Сили були не рівні, і в неділю 28 квітня все військо Ігоря було перебито, а багато воїнів потопилося у річці. У цей день втікли і ковуї.
Найбільш вірогідно, що удар Ігоревого війська був спрямований на половецьке місто Лтава, яке охороняло переправу через Ворсклу. Рубіж Руської землі в цьому регіоні проходив по річці Сула, де зокрема були такі прикордонні города: Воїнь, Желнь, Римів, Горошин, Лукомль, Лубно, Снятин, Пісочен, Ромен. Між Сулою і Хоролом була нічийна земля, а Хорол вважався вже половецькою річкою.
Відкрите городище на річці Уди, поблизу теперішнього Харкова, науковці вважають за руське місто Донець, куди, втікаючи із половецького полону, прибув Ігор. Звідси до найближчих літописних городів дуже і дуже далеко. Тай сам Ігор ходив на половців на ріки Хирію і Мерло, що знаходяться близче до руських земель. Навіть, якщо археологи на городищах Полтави і Харкова знаходять багато речей давньоруського походження, то це зовсім не означає, що ці городища політично належали Русі ! Тогочасні літописці, говорячи тільки про "вежі" половецькі, до певної міри лукавлять, і це потрібно враховувати. Адже були половецькі міста на Дінці і безперечно сільські поселення і укріплення, які охороняли рчкові переправи в Половецькій землі.
Половецьке місто Лтава, що займало стратегічне розташування в цьому регіоні забезпечувало надійну охорону переправи через річку Ворсклу, бо на південь за Ворсклою, фактично, великих рік вже не було. Тому князь Ігор, перемігши тут половців, захопив цю ворсклянську переправу і нікуди звідси не йшов, чекаючи на подальший розвиток подій.
Літописи писалися на замовлення князівської верхівки і не були розраховані для широкого читацького загалу. Коли читаєш новочасні дослідження істориків про Літопис Руський, часом складається враження, що літописці нібито писали його виключно для себе !? Але ж це не так - вони лише виконували замовлення того чи іншого князя !
Отож, виконуючи волю Святослава Всеволодовича, тогочасний літописець змушений був дещо "виправити" похід князя Ігоря. Зокрема літописець змінив дату походу, змінив місце з якого почався похід та й маршрут, скоротив час кампанії і вплів у канву розповіді сонячне затемнення, як лиховісну прикмету, якою знехтував сам Ігор .
За Іпатіївським літописцем князь Ігор виступив зі своїм військом 23 квітня у вівторок, а вже в неділю 28 квітня, як і в Лаврентіївського літописця, зазнав поразки. День загибелі війська Ігоря - у другу неділю Пасхи - Іпатіївський літописець не міг змінити, бо надто цей день був пам*ятний для всієї Чернігівської землі, а загалом і для Русі.
Для надання правдивості розповіді про маршрут походу Ігоря Іпатіївський літописець вдався до ремінісценсій із реалій досить успішного походу на половців руських князів у березні 1111 року. Тоді були взяті половецькі міста на Донці: Шарукань і Сугров, а половці розбиті на річці Сальниця. Ріка Сальниця тоді знаходилася в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця. За розповіддю Іпатіївського літописця, князь Ігор йшов зі своїм військом вздовж лівої притоки Дінця - Оскола, де ніякої Сальниці не могло бути ! Тоді дослідники Літопису і "Слова о полку Ігоревім" говорять про ще одну річку Сальницю, яка можливо, існувала і впадала в Донець ?! Бо їм інакше було важко виправдати те, пише Іпатіївський літописець про похід князя Ігоря - літописні і географічні реалії в даному випадку просто не стикуються.
Крім того, ріка Оскол, куди нібито вирушив Ігор з своїм військом, в інших частинах Літопису Руського майже не згадується, бо це був глибокий тил Половецької землі ! Дуже сумнівно, щоб такий досвідчений полководець, як князь Ігор, сам проклав би подібний маршрут походу для свого війська, та ще й затримався на Осколі до початку боїв, аж на два дні у глибині половецької землі ...
9. Де і як зазнало поразки військо князя Ігоря Святославича.
До певної міри, непрямим фактом того, що похід князя Ігоря 1185 року відбувався із Переяславщини, є згадка про знищення містечка Глібів. Нині це село Пристроми, що знаходяться кілометрів 15 від Переяславля на березі ріки Трубіж. Найбільш ймовірно, що саме тут відбувалося зосередження військ князя Ігоря. В інший час до 1185 року князь Ігор навряд чи міг зруйнувати місто Глібів.
За Іпатіївським літописцем перший переможний бій русичів з половцями відбувся у п*ятницю. Перша п*ятниця походу за Лаврентіївським літописом припадає на 19 квітня, це Страсна п*ятниця - до неї русичі провели у поході шість діб. Цього достатньо щоб військо Ігоря могло заглибитись у Половецьку землю і зустрітися з половцями. Перший бій русичів з половцями був досить знаковим і Іпатіївський літописець не міг знехтувати цим днем. А 20,21, 22 квітня коли військо Ігоря цілих три дні стояло на місці переможного бою, князь чекав на результати дій інших частин руського війська.
За цей час половці не тільки зібрали все своє військо, але вже вранці 23 квітня у вівторок напали на табір Ігоря. І 24, і 25 квітня тривали бої в тісно обложеному руському таборі, в якому сильно став відчуватись брак води. А 26 квітня, в п*ятницю військо Ігоря пробилося врешті до річки. Сили були не рівні, і в неділю 28 квітня все військо Ігоря було перебито, а багато воїнів потопилося у річці. У цей день втікли і ковуї.
Найбільш вірогідно, що удар Ігоревого війська був спрямований на половецьке місто Лтава, яке охороняло переправу через Ворсклу. Рубіж Руської землі в цьому регіоні проходив по річці Сула, де зокрема були такі прикордонні города: Воїнь, Желнь, Римів, Горошин, Лукомль, Лубно, Снятин, Пісочен, Ромен. Між Сулою і Хоролом була нічийна земля, а Хорол вважався вже половецькою річкою.
Відкрите городище на річці Уди, поблизу теперішнього Харкова, науковці вважають за руське місто Донець, куди, втікаючи із половецького полону, прибув Ігор. Звідси до найближчих літописних городів дуже і дуже далеко. Тай сам Ігор ходив на половців на ріки Хирію і Мерло, що знаходяться близче до руських земель. Навіть, якщо археологи на городищах Полтави і Харкова знаходять багато речей давньоруського походження, то це зовсім не означає, що ці городища політично належали Русі ! Тогочасні літописці, говорячи тільки про "вежі" половецькі, до певної міри лукавлять, і це потрібно враховувати. Адже були половецькі міста на Дінці і безперечно сільські поселення і укріплення, які охороняли рчкові переправи в Половецькій землі.
Половецьке місто Лтава, що займало стратегічне розташування в цьому регіоні забезпечувало надійну охорону переправи через річку Ворсклу, бо на південь за Ворсклою, фактично, великих рік вже не було. Тому князь Ігор, перемігши тут половців, захопив цю ворсклянську переправу і нікуди звідси не йшов, чекаючи на подальший розвиток подій.
Про шкідливість "Слова о полку Ігоревім" .
"Слово о полку Ігоревім" принесло Україні цілком реальну шкідливість, адже воно посприяло пограбуванню, страху і репресіям ... Ось тільки відомі мені живі факти :
Сьогодні газета "День" за 24-25 липня 2015 р. подала статтю Сергія Кота "Викрадення нашої історії" С.8, де говориться, що у 1938 році московська Третьяковська галерея влаштовувала виставку до 750-річчя "Слова о полку Ігоревім". З українських музеїв були відібрані цінні експонати, серед них мозаїка "Дмитрій Солунський", які досьогодні неповернуті !!!
Проте, що відомий український історик Михайло Брайчевський "... працює над книгою про Ігореву піснь... знало дуже обмежене коло його близьких і найблизжчих друзів..." - С.13 передмова Ю.В. Павленка до книги М.Ю. Брайчевського "Автор "Слова о полку Ігоревім" та культура Київської Русі" Київ, Фенікс, 2005 р. 552 с.
А ось доцента Житомирського педагогічного інституту С.П. Пінчука було вигнано ( 1973р.) з роботи за його докторську дисертацію "Слово о полку Ігоревім" та українська література ..." бо "Бюро обкому КПУ ( комуністичної партії України) виявило у науковій роботі серйозні методологічні та націоналістичні збочення ... " - "Історія України" Львів, Світ, С.384 ...
Сьогодні газета "День" за 24-25 липня 2015 р. подала статтю Сергія Кота "Викрадення нашої історії" С.8, де говориться, що у 1938 році московська Третьяковська галерея влаштовувала виставку до 750-річчя "Слова о полку Ігоревім". З українських музеїв були відібрані цінні експонати, серед них мозаїка "Дмитрій Солунський", які досьогодні неповернуті !!!
Проте, що відомий український історик Михайло Брайчевський "... працює над книгою про Ігореву піснь... знало дуже обмежене коло його близьких і найблизжчих друзів..." - С.13 передмова Ю.В. Павленка до книги М.Ю. Брайчевського "Автор "Слова о полку Ігоревім" та культура Київської Русі" Київ, Фенікс, 2005 р. 552 с.
А ось доцента Житомирського педагогічного інституту С.П. Пінчука було вигнано ( 1973р.) з роботи за його докторську дисертацію "Слово о полку Ігоревім" та українська література ..." бо "Бюро обкому КПУ ( комуністичної партії України) виявило у науковій роботі серйозні методологічні та націоналістичні збочення ... " - "Історія України" Львів, Світ, С.384 ...
четвер, 23 липня 2015 р.
Як підставили князя Ігоря. Ч.4.
6. Який літописець написав правду ?
Іпатіївський літописець перед самим описом походу Ігоря подає таку інформацію: " Тої ж весни князь Святослав (київський) послав воєводу Романа Нездиловича з берендичами на поганих половців. І з Божою поміччю взяли вони вежі половецькі, багато здобичі і коней, місяця квітня у двадцять і перший день, на самий Великдень. Тоді ж Святослав-князь пішов у В*ятичі до города Корачева за своїми ділами".
Постає запитання-відповідь: А чи не був цей успішний похід Романа Нездиловича результатом того, що князь Ігор "стягнув" на себе весь удар половецького війська ?! Якщо користуватися даними Іпатіївського літописця про похід Ігоря, то часи їхні збігаються ! А які справи були у київського князя Святослава у Корачеві ? Читаємо далі у Іпатіївського літописця : "У той же час великий князь Всеволодович Святослав пішов був у Корачев, і збирав із верхніх земель воїв, маючи намір іти на половців до Дону на все літо. І коли Святослав і був коло Новгород-Сіверського, то почув він про братів своїх, що вони пішли на половців, потаївшись од нього, і нелюбо було це йому. Святослав же йшов у човнах, і коли прибув до Чернігова, то в ту пору прибіг Біловод Просович і розповів Святославу, що сталося в Половцях".
Постає серйозне запитання: чому Святослав повертався з Корачева, коли ж він там збирав військо для походу на половців, адже про поразку Ігоря він взнає тільки у Чернігові, коли до Києва вже зовсім близько ? Крім того, київський князь повертався із своєю дружиною човнами по Десні. І хоча до народження знаменитого теоретика і практика підступної політики Ніколо Макіавеллі було ще майже три століття, його попередники народжувалися і на наших землях. Одним із них можна вважати і князя Святослава Всеволодовича, двохрідного брата самого Ігоря Святославича.
7. Макіавельський план київського князя.
Змалюємо політичне тло подій початку 1185 року в контексті особи Святослава Всеволодовича, доволі нечесної особи, як про це ми згадували раніше. Не без важливої допомоги Ігоря Святославича він посів київський престіл, не без військового таланту Ігоря в останні роки половцям було завдано відчутного удару, і вони приїзджали на річку Хорол просити миру. Ігоря знають у державі, у нього підростають сини - чим не майбутні суперники Святослава і його синів ?..
І ось Святослав складає підступний план про великий похід руського війська на половців навесні 1185 року. Ігор зі своїми князями і військом мав завдати удару половцям із Переяславського князівства. Очевидно, розбивши половців, він мав через половецькі землі вернутись на свою Новгород-Сіверщину. Воєвода Роман Нездилович мав наносити удар десь із пограниччя між Чернігівським і Переяславським князівствами. Але основного удару, нібито, мав завдати сам Святослав, зібравши багато війська і йдучи вздовж лівої притоки Дінця - Осколу, а тим самим відрізати відхід половців за Донець-Сіверський.
Князь Ігор за справжнім Святославовим планом на кілька днів раніше вступає в половецьку землю і "стягує" на себе всі основні сили половців, які покинули свої обози. На ці обози і нападає Роман Нездилович і легко їх захоплює на самий Великдень ...
Святослав звинувачує Ігоря і його князів в тому, що вони "не вдержавши молодості, одчинили ворота на Руську землю". Науковці сприймають це за чисту монету, але ж з 3 квітня 1185 року доля вмілому у воєнній справі князеві Ігореві відлічувала вже 35 років !? Яка ж тут молодість ??
Люди на Чернігівщині прекрасно зрозуміли підлий хід київського князя і збунтувалися. На придушення бунту Святослав посилає двох своїх синів - не воєвод ! Ось, як ці події описує Іпатіївський літописець:
"А після цього Святослав послав сина свого Олега і Володимира в Посейм*я, бо , почувши те горе, збентежилися городи посеймські, настала така скорбота і туга люта, якої ото ніколи ж не бувало в усьому Посейм*ї, і в Новгород-Сіверському, і по всій волості Чернігшівській: князі забрані, і дружина забрана й побита. І металися люди, як у водоверті, городи повставали, і немиле було тоді кожному своє ближнє, а многі тоді зрікалися душ своїх, жаліючи за князями своїми".
Святослав Всеволодович спішив з Корачева до Києва не тільки тому, що після перемоги половці могли здійснити похід на Київ - основною причиною була та, що інші руські князі могли скористатися цим вчинком і захопити київський престіл, звинувативши його в підлій політиці.
Святослав повертався в Київ човнами. У кінного війська узвичаєна тактика: при переслідуванні противника, який ухиляється від бою, вперед висилається невелика група дуже мобільної кінноти. Вона швидко наздоганяє відступаючих і нав*язує їм бій. Поки переслідувані відбиваються від кінної передовиці, підходять основні війська переслідувачів. Переслідуючи Святослава Всеволодовича при всьому бажанні половці не змогли б, як зрештою й інші руські князі, чи збунтоване населення Чернігівщини, адже Святослав діяв на випередження, до того ж з певною долею боягузства.
Іпатіївський літописець перед самим описом походу Ігоря подає таку інформацію: " Тої ж весни князь Святослав (київський) послав воєводу Романа Нездиловича з берендичами на поганих половців. І з Божою поміччю взяли вони вежі половецькі, багато здобичі і коней, місяця квітня у двадцять і перший день, на самий Великдень. Тоді ж Святослав-князь пішов у В*ятичі до города Корачева за своїми ділами".
Постає запитання-відповідь: А чи не був цей успішний похід Романа Нездиловича результатом того, що князь Ігор "стягнув" на себе весь удар половецького війська ?! Якщо користуватися даними Іпатіївського літописця про похід Ігоря, то часи їхні збігаються ! А які справи були у київського князя Святослава у Корачеві ? Читаємо далі у Іпатіївського літописця : "У той же час великий князь Всеволодович Святослав пішов був у Корачев, і збирав із верхніх земель воїв, маючи намір іти на половців до Дону на все літо. І коли Святослав і був коло Новгород-Сіверського, то почув він про братів своїх, що вони пішли на половців, потаївшись од нього, і нелюбо було це йому. Святослав же йшов у човнах, і коли прибув до Чернігова, то в ту пору прибіг Біловод Просович і розповів Святославу, що сталося в Половцях".
Постає серйозне запитання: чому Святослав повертався з Корачева, коли ж він там збирав військо для походу на половців, адже про поразку Ігоря він взнає тільки у Чернігові, коли до Києва вже зовсім близько ? Крім того, київський князь повертався із своєю дружиною човнами по Десні. І хоча до народження знаменитого теоретика і практика підступної політики Ніколо Макіавеллі було ще майже три століття, його попередники народжувалися і на наших землях. Одним із них можна вважати і князя Святослава Всеволодовича, двохрідного брата самого Ігоря Святославича.
7. Макіавельський план київського князя.
Змалюємо політичне тло подій початку 1185 року в контексті особи Святослава Всеволодовича, доволі нечесної особи, як про це ми згадували раніше. Не без важливої допомоги Ігоря Святославича він посів київський престіл, не без військового таланту Ігоря в останні роки половцям було завдано відчутного удару, і вони приїзджали на річку Хорол просити миру. Ігоря знають у державі, у нього підростають сини - чим не майбутні суперники Святослава і його синів ?..
І ось Святослав складає підступний план про великий похід руського війська на половців навесні 1185 року. Ігор зі своїми князями і військом мав завдати удару половцям із Переяславського князівства. Очевидно, розбивши половців, він мав через половецькі землі вернутись на свою Новгород-Сіверщину. Воєвода Роман Нездилович мав наносити удар десь із пограниччя між Чернігівським і Переяславським князівствами. Але основного удару, нібито, мав завдати сам Святослав, зібравши багато війська і йдучи вздовж лівої притоки Дінця - Осколу, а тим самим відрізати відхід половців за Донець-Сіверський.
Князь Ігор за справжнім Святославовим планом на кілька днів раніше вступає в половецьку землю і "стягує" на себе всі основні сили половців, які покинули свої обози. На ці обози і нападає Роман Нездилович і легко їх захоплює на самий Великдень ...
Святослав звинувачує Ігоря і його князів в тому, що вони "не вдержавши молодості, одчинили ворота на Руську землю". Науковці сприймають це за чисту монету, але ж з 3 квітня 1185 року доля вмілому у воєнній справі князеві Ігореві відлічувала вже 35 років !? Яка ж тут молодість ??
Люди на Чернігівщині прекрасно зрозуміли підлий хід київського князя і збунтувалися. На придушення бунту Святослав посилає двох своїх синів - не воєвод ! Ось, як ці події описує Іпатіївський літописець:
"А після цього Святослав послав сина свого Олега і Володимира в Посейм*я, бо , почувши те горе, збентежилися городи посеймські, настала така скорбота і туга люта, якої ото ніколи ж не бувало в усьому Посейм*ї, і в Новгород-Сіверському, і по всій волості Чернігшівській: князі забрані, і дружина забрана й побита. І металися люди, як у водоверті, городи повставали, і немиле було тоді кожному своє ближнє, а многі тоді зрікалися душ своїх, жаліючи за князями своїми".
Святослав Всеволодович спішив з Корачева до Києва не тільки тому, що після перемоги половці могли здійснити похід на Київ - основною причиною була та, що інші руські князі могли скористатися цим вчинком і захопити київський престіл, звинувативши його в підлій політиці.
Святослав повертався в Київ човнами. У кінного війська узвичаєна тактика: при переслідуванні противника, який ухиляється від бою, вперед висилається невелика група дуже мобільної кінноти. Вона швидко наздоганяє відступаючих і нав*язує їм бій. Поки переслідувані відбиваються від кінної передовиці, підходять основні війська переслідувачів. Переслідуючи Святослава Всеволодовича при всьому бажанні половці не змогли б, як зрештою й інші руські князі, чи збунтоване населення Чернігівщини, адже Святослав діяв на випередження, до того ж з певною долею боягузства.
Як підставили князя Ігоря ... Ч.3.
4. Похід князя Ігоря за Іпатіївським літописом.
У похід князь Ігор виступив 23 квітня у вівторок з Новгород-Сіверського. Взяв він з собою брата Всеволода з Трубчевська, Святослава Ольговича, небожа свого з Рильська, і Володимира, сина свого з Путивля. А в чернігівського князя випросив Ольстина Олексича, що командував чернігівськими ковуями. "Рушили вони тихо, - пише Літописець - збираючи дружину свою, бо їх коні були гладкими вельми". Коли ж дійшли до річки Донець, то у вечірню годину тут сталося затемнення сонця. Ігор заспокоїв своїх воїнів і вони перейшли вбрід Донець. Прийшовши ж до ріки Оскол, два дні чекали тут на брата Ігоря з дружиною, що йшов іншим шляхом з Курська. Звідси рушили князі до ріки Сальниці. Сюди приїхали до них розвідники, які бачили, що половці їздять озброєнними - а відтак уже знають про похід руського війська. Було вирішено їхати вперед цілу ніч. На другий день у п*ятницю в обідню пору на берегах ріки Сюурлій відбулася битва між половцями і шістьома полками Ігоревого війська. Військо половців було розбито, а князь узяв багато здобичі. Частина руських військ повернулася в табір пізно вночі. Відбулася нарада, на якій Ігор наполягав на негайному нічному поверненню. Князь Святослав Ольгович відмовив, що він далеко гнався за половцями і коні його потомилися. Його підтримав Всеволод і військо Ігоря залишилося ночувати на місці бою.
Суботнього ранку виступили половецькі полки таким густим строєм, наче бір. "Се видати зібрали ми на себе землю всю Половецьку!" - дивувався Ігор. Усі спішилися і спробували б*ючись дійти до ріки Донець.
У неділю зранку ковуї чернігівські почали втікати, князь Ігор кинувся їх завертати, але сам був схоплений половцями. Билися руські воїни навкруги якогось озера і біля річки Каяли, та були переможені в "день святої неділі".
Вже в полоні Ігор почав згадувати про свої гріхи, бо взяв "у здобич город Глібів коло Переяславля"... Далі Літописець пише, що русів врятувалося п*ятнадцять мужів, а ковуїв ще менше, а інші і в морі втопилися. Полонених же князів розібрали представники половецьких родів.
5. Похід князя Ігоря за Лаврентіївським літописом.
Похід почався 13 квітня. Військо Ігоря зібралося поблизу Переяславля: "Ігор із двома синами з Новгород-Сіверськолго, брат його Всеволод із Трубчевська, ,Святослав Ольгович із Рильська та чернігівська допомога".
Перемогли русичі половців в першій битві і взяли в полон жінок і дітей. "І стояли три дні на їх вежах, веселилися". Рештки розбитих половців поїхали збирати все військо половецьке. Друга битва: "Знемогли без води коні і самі русичі у жарі та в муках, і нарешті підступили трохи до води, а то три дні не підпускали їх туди. Уздрівши це, вороги кинулися на них і притисли до води, й запекло билися і вельми зла була січ", - так описує події Літописець Лаврентіївського списку. "Князів усіх у полон взяли, а бояр і вельмож, і всю дружину побито, решту в полон узято та поранено. І повернулися з перемогою великою половці, а про наших не було кому й звістку принести, а все за гріхи наші. Де ж радість наша - тепер зітхання й плач усюди ! Йшов своїм шляхом купець, і половці звеліли йому переказати русичам: "Ідіть за своїми братами, або ми підемо за своїми до вас !" Князі ж, почувши про таке нещастя з братами своїми і боярами, застогнали всі й усюди був плач і ридання: в одних брати загинули або в полон потрапили, в інших - батьки або близькі" - так коротко розповідає про похід князя Ігоря Лаврентіївський літописець. За літописом військо Ігоря було розбите в другу неділю Паски-Великодня - тобто 28 квітня ...
Про затемнення сонця цей літопис повідомляє ще перед походом, вказавши точно його дату - 1 травня, але зі самим походом князя Ігоря він це ніяк не пов*язує.
Військо Ігоря за цією версією було розбито задовго до затемнення сонця. Постає цілком логічне питання: розповідь якого літопису - Лаврентіївського чи Іпатіївського - є достовірною і правдивою ?? "Слово о полку Ігоревім" написане на основі Іпатіївського літопису, і вся наукова дружина вирішила, що розповідь Лавреннтіївського літописця є неправдою.
У похід князь Ігор виступив 23 квітня у вівторок з Новгород-Сіверського. Взяв він з собою брата Всеволода з Трубчевська, Святослава Ольговича, небожа свого з Рильська, і Володимира, сина свого з Путивля. А в чернігівського князя випросив Ольстина Олексича, що командував чернігівськими ковуями. "Рушили вони тихо, - пише Літописець - збираючи дружину свою, бо їх коні були гладкими вельми". Коли ж дійшли до річки Донець, то у вечірню годину тут сталося затемнення сонця. Ігор заспокоїв своїх воїнів і вони перейшли вбрід Донець. Прийшовши ж до ріки Оскол, два дні чекали тут на брата Ігоря з дружиною, що йшов іншим шляхом з Курська. Звідси рушили князі до ріки Сальниці. Сюди приїхали до них розвідники, які бачили, що половці їздять озброєнними - а відтак уже знають про похід руського війська. Було вирішено їхати вперед цілу ніч. На другий день у п*ятницю в обідню пору на берегах ріки Сюурлій відбулася битва між половцями і шістьома полками Ігоревого війська. Військо половців було розбито, а князь узяв багато здобичі. Частина руських військ повернулася в табір пізно вночі. Відбулася нарада, на якій Ігор наполягав на негайному нічному поверненню. Князь Святослав Ольгович відмовив, що він далеко гнався за половцями і коні його потомилися. Його підтримав Всеволод і військо Ігоря залишилося ночувати на місці бою.
Суботнього ранку виступили половецькі полки таким густим строєм, наче бір. "Се видати зібрали ми на себе землю всю Половецьку!" - дивувався Ігор. Усі спішилися і спробували б*ючись дійти до ріки Донець.
У неділю зранку ковуї чернігівські почали втікати, князь Ігор кинувся їх завертати, але сам був схоплений половцями. Билися руські воїни навкруги якогось озера і біля річки Каяли, та були переможені в "день святої неділі".
Вже в полоні Ігор почав згадувати про свої гріхи, бо взяв "у здобич город Глібів коло Переяславля"... Далі Літописець пише, що русів врятувалося п*ятнадцять мужів, а ковуїв ще менше, а інші і в морі втопилися. Полонених же князів розібрали представники половецьких родів.
5. Похід князя Ігоря за Лаврентіївським літописом.
Похід почався 13 квітня. Військо Ігоря зібралося поблизу Переяславля: "Ігор із двома синами з Новгород-Сіверськолго, брат його Всеволод із Трубчевська, ,Святослав Ольгович із Рильська та чернігівська допомога".
Перемогли русичі половців в першій битві і взяли в полон жінок і дітей. "І стояли три дні на їх вежах, веселилися". Рештки розбитих половців поїхали збирати все військо половецьке. Друга битва: "Знемогли без води коні і самі русичі у жарі та в муках, і нарешті підступили трохи до води, а то три дні не підпускали їх туди. Уздрівши це, вороги кинулися на них і притисли до води, й запекло билися і вельми зла була січ", - так описує події Літописець Лаврентіївського списку. "Князів усіх у полон взяли, а бояр і вельмож, і всю дружину побито, решту в полон узято та поранено. І повернулися з перемогою великою половці, а про наших не було кому й звістку принести, а все за гріхи наші. Де ж радість наша - тепер зітхання й плач усюди ! Йшов своїм шляхом купець, і половці звеліли йому переказати русичам: "Ідіть за своїми братами, або ми підемо за своїми до вас !" Князі ж, почувши про таке нещастя з братами своїми і боярами, застогнали всі й усюди був плач і ридання: в одних брати загинули або в полон потрапили, в інших - батьки або близькі" - так коротко розповідає про похід князя Ігоря Лаврентіївський літописець. За літописом військо Ігоря було розбите в другу неділю Паски-Великодня - тобто 28 квітня ...
Про затемнення сонця цей літопис повідомляє ще перед походом, вказавши точно його дату - 1 травня, але зі самим походом князя Ігоря він це ніяк не пов*язує.
Військо Ігоря за цією версією було розбито задовго до затемнення сонця. Постає цілком логічне питання: розповідь якого літопису - Лаврентіївського чи Іпатіївського - є достовірною і правдивою ?? "Слово о полку Ігоревім" написане на основі Іпатіївського літопису, і вся наукова дружина вирішила, що розповідь Лавреннтіївського літописця є неправдою.
середа, 22 липня 2015 р.
Як підставили князя Ігоря ... Частина 2.
Восени 1173 року під керівництвом двоюрідного брата Святослава Всеволодовича Ігор Святославич воює проти Ростиславичів біля Вишгорода. А у 1174 році брат Ігоря Олег і сам Ігор разом ідуть на Святослава Всеволодовича.
У цей же рік у Ігоря народжується ще один син - Олег, у хрещенні Павло. А у 1176-77 роках у князя Ігоря з*являється ще й третій син - Андріян, княже ім*я якого Святослав.
16 січня 1180 року помирає старший брат Ігоря Олег Святославич. Рідний брат Святослава Вселодовича Ярослав "сідає" у Чернігові, а Ігор у Новгород-Сіверському. Святослав полишає Ярослава й Ігоря стерегти землю Чернігівську, а сам вирушає на суздальського князя. Влітку 1181 року князь Ігор взявши на допомогу половецьких ханів Кончака і Кобяка, допомагає Святославу Всеволодовичу зайняти великокнязівський престіл у Києві. Військо Мстислава зненацька нападає на військо половців. Князь Іг8ор із Кончаком рятується втечею до Чернігова, переправившись на човні через річку Остер. Суздальський князь Всеволод відпускає з полону Гліба, який був сином тепер вже київського князя Святослава Всеволодовича, і замирюється з ним.
Весною 1184 року київський князь посилає свої війська на половців, призначивши старшим Ігоря Святославича. Вже в поході переяславський князь Володимир Глібович відмовляється підкорятись Ігорю, повертається назад і грабує сіверські міста, беручи багато здобичі.
Ігор завертає київські війська додому, а з рештою дружини таки робить напад на половців коло ріки Хирія, лівої притоки Ворскли. Через негоду Ігорю не вдалося переправитись через річку і вщент розгромити хиріївських половців.
Влітку того ж року київський князь збирає багатьох князів і Дніпром на човнах спускається до Інжир-броду, де біля ріки Угол-Єрель розбиває велике військо половців, захопивши в полон багатьох половецьких князів. Літописець каже, що перемога була отримана 30 липня.
В часи, коли Святослав Всеволодович воював проти половців на Єрелі, вірогідно за спільним планом, Ігор зібрав свою дружину і вдарив на половців, які були на річці Мерло, притоці Ворскли, і розбив 400 воїнів Обовли Костуковича. Половці збиралися напасти на Чернігівські землі, бо думали, що вони залишилися без захисту.
Наприкінці зими 1185 року прийшов половецький хан Кончак і став на ріці Хорол, і послав послів своїх просити миру у чернігівського князя Ярослава Всеволодовича. Брат його Святослав Всеволодович разом із Рюриком, скориставшись цим моментом, напали на Кончака і 1 березня 1185 року прогнали його з ріки Хорол, взявши в полон молоду жону і якогось бусурмана, що стріляв "живим вогнем". Ярослав Всеволодович не ходив на Кончака, бо в цей час у нього був його посол - Ольстин Олексич.
3. Знаменитий похід князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 року.
Весняний похід князя Ігоря у 1185 році знаменитий тим, що став основою для створення всесвітньовідомого твору "Слово о полку Ігоревім".
Із чисельним зростанням князівської династії і збільшенням кількості самих князівств на Русі літописання стає справою не тільки одного центру. З*являються різні списки єдиного Літопису Руського, що вже пізніше отримують назву за місцем свого знаходження чи написання. Списки Літопису Руського, звісно різняться між собою, але в основному групуються навколо двох основних списків - Іпатіївського і Лаврентіївського. За стилем висвітлення подій вважається, що Лаврентіївський літопис написаний у Володимиро-Суздальській землі , а Іпатіївський - у Києві. Розповіді про Ігорів похід 1185 року в цих двох літописних списках суттєво відрізняються !
У цей же рік у Ігоря народжується ще один син - Олег, у хрещенні Павло. А у 1176-77 роках у князя Ігоря з*являється ще й третій син - Андріян, княже ім*я якого Святослав.
16 січня 1180 року помирає старший брат Ігоря Олег Святославич. Рідний брат Святослава Вселодовича Ярослав "сідає" у Чернігові, а Ігор у Новгород-Сіверському. Святослав полишає Ярослава й Ігоря стерегти землю Чернігівську, а сам вирушає на суздальського князя. Влітку 1181 року князь Ігор взявши на допомогу половецьких ханів Кончака і Кобяка, допомагає Святославу Всеволодовичу зайняти великокнязівський престіл у Києві. Військо Мстислава зненацька нападає на військо половців. Князь Іг8ор із Кончаком рятується втечею до Чернігова, переправившись на човні через річку Остер. Суздальський князь Всеволод відпускає з полону Гліба, який був сином тепер вже київського князя Святослава Всеволодовича, і замирюється з ним.
Весною 1184 року київський князь посилає свої війська на половців, призначивши старшим Ігоря Святославича. Вже в поході переяславський князь Володимир Глібович відмовляється підкорятись Ігорю, повертається назад і грабує сіверські міста, беручи багато здобичі.
Ігор завертає київські війська додому, а з рештою дружини таки робить напад на половців коло ріки Хирія, лівої притоки Ворскли. Через негоду Ігорю не вдалося переправитись через річку і вщент розгромити хиріївських половців.
Влітку того ж року київський князь збирає багатьох князів і Дніпром на човнах спускається до Інжир-броду, де біля ріки Угол-Єрель розбиває велике військо половців, захопивши в полон багатьох половецьких князів. Літописець каже, що перемога була отримана 30 липня.
В часи, коли Святослав Всеволодович воював проти половців на Єрелі, вірогідно за спільним планом, Ігор зібрав свою дружину і вдарив на половців, які були на річці Мерло, притоці Ворскли, і розбив 400 воїнів Обовли Костуковича. Половці збиралися напасти на Чернігівські землі, бо думали, що вони залишилися без захисту.
Наприкінці зими 1185 року прийшов половецький хан Кончак і став на ріці Хорол, і послав послів своїх просити миру у чернігівського князя Ярослава Всеволодовича. Брат його Святослав Всеволодович разом із Рюриком, скориставшись цим моментом, напали на Кончака і 1 березня 1185 року прогнали його з ріки Хорол, взявши в полон молоду жону і якогось бусурмана, що стріляв "живим вогнем". Ярослав Всеволодович не ходив на Кончака, бо в цей час у нього був його посол - Ольстин Олексич.
3. Знаменитий похід князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 року.
Весняний похід князя Ігоря у 1185 році знаменитий тим, що став основою для створення всесвітньовідомого твору "Слово о полку Ігоревім".
Із чисельним зростанням князівської династії і збільшенням кількості самих князівств на Русі літописання стає справою не тільки одного центру. З*являються різні списки єдиного Літопису Руського, що вже пізніше отримують назву за місцем свого знаходження чи написання. Списки Літопису Руського, звісно різняться між собою, але в основному групуються навколо двох основних списків - Іпатіївського і Лаврентіївського. За стилем висвітлення подій вважається, що Лаврентіївський літопис написаний у Володимиро-Суздальській землі , а Іпатіївський - у Києві. Розповіді про Ігорів похід 1185 року в цих двох літописних списках суттєво відрізняються !
вівторок, 21 липня 2015 р.
"Як підставили князя Ігоря..." Частина 1.
Відомий твір "Слово о полку Ігоревім" є фальшивим продуктом російської культури, який був створений в кінці 18 ст.
Досі багато дослідників блукають із "Словом", блукають у "Слові", вдаються до рукоблудія, щоби доказати, що король їхній чи королева таки убрані в усі царські регалії і мирські шати, але це не так !!! Читаємо : "Як підставили князя Ігоря з його полком і всю наукову дружину".
1. Авторський відступ.
Згадується один із шкільних уроків літератури, де вивчалося "Слово о полку Ігоревім". Молода і красива Людмила Аркадіївна Лобунець із захопленням розповідала нам про сонячне затемнення 1185 року, дату якого точно вирахували нинішні науковці, й власне воно підтвердило час походу князя Ігоря Святославича. Тоді подумалося: добре було б і собі у майбутньому зробити подібне історичне відкриття. Саме на тих уроках ми зрозуміли, що література і мова - не менш складні науки, а ніж фізика чи математика. І що до писаного потрібно ставитись дуже серйозно, особливо коли хочемо точно з*ясувати, що насправді хотів сказати чи не сказати той чи інший автор. Другий і останній предметом, на якому увесь клас тринадцятилітніх учнів сидів тихо, уважно слухаючи Катерину Франківну Колотовкіну, звався - історією. Це було чудо, якому тоді й самі учні дивувалися ...
Безперечно, що лише завдяки цим двом талановитим учителям, мені їхньому учневі, майже через 30 років, вдалося розгадати цю 200-825 літню світову проблему про похід Ігоря Святославичув на половців в далекому 1185 році.
2. Князь Ігор Святославич.
Князю Ігорю пощастило. Літописець точно записав день, місяць і рік його народження. Через княжі міжусобиці сам батько Ігоря - Святослав Ольгович, князь Новгород-Сіверський не міг бути присутнім при народженні свого сина, бо в понеділок 2 квітня 1151 року, в Страсну неділю, він вирушив у похід, а син його народився у вівторок 3 числа. І отримав Ігор християнське ім*я - Георгій.
Княжичів тоді в ранньому віці прилучали до князівських справ. Вже 1158 року в місті Лутава, що знаходилося між Києвом і Черніговим, на зборах князів Літописець разом із Святославом Ольговичем згадує і двох його синів - Олега і Ігоря.
1164 року батько Ігоря, вже в ранзі черніговського князя, тяжко хворіє і 15 лютого помирає. Старший брат Ігоря - Олег, мав би успадкувати чернігівський престіл, але його двоюрідний брат Святослав Всеволодович обманом заволодіває чернігівським князівством, брехливо пообіцявши наділити землями Святославових Ігоря і Всеволода. Читачам варто запам*ятати цей випадок, як і постать самого Святослава Всеволодовича, яка далі ще не один раз нам зустрічатиметься.
У 1168-69 році Ігор разом із своїм братом Олегом бере участь у поході володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського та у пограбуванні Києва. 8 жовтня 1170 року Літописець записує відомість про те, що в Ігоря народився син Володимир, у хрещенні названий Петром.
Влітку 1171 року князь Ігор-Георгій проявив свій військовий талант. Напали в цей час половці на Русь в районі ріки Рось. На Петрів день (29 червня) Ігор зібрав свої війська і вирушив на ріку Ворсклу, де впіймав половців, які розповіли йому, що хани Кобяк і Кончак пішли до міста Переяславля. Тоді Ігор поїхав половецькою землею, щоби зайти в тил ханам, що пустошили землі біля городів Серебряного і Баруча на Переяславщині. Вдруге Ворсклу Ігор переїхав біля города Лтава (Полтава). І 20 липня, на день святого Іллії, половці були розбиті, а вся їхня здобич перейшла до Ігоря. Через чотири дні із Переяславля князь Ігор поїхав до Києва, де зустріли його три брати Ростиславичі: Роман, Рюрик і Мстислав. Взаємно обдарувавшись подарунками із князями, в кінці липня Ігор поїхав додому на Навгород-Сіверщину.
Досі багато дослідників блукають із "Словом", блукають у "Слові", вдаються до рукоблудія, щоби доказати, що король їхній чи королева таки убрані в усі царські регалії і мирські шати, але це не так !!! Читаємо : "Як підставили князя Ігоря з його полком і всю наукову дружину".
1. Авторський відступ.
Згадується один із шкільних уроків літератури, де вивчалося "Слово о полку Ігоревім". Молода і красива Людмила Аркадіївна Лобунець із захопленням розповідала нам про сонячне затемнення 1185 року, дату якого точно вирахували нинішні науковці, й власне воно підтвердило час походу князя Ігоря Святославича. Тоді подумалося: добре було б і собі у майбутньому зробити подібне історичне відкриття. Саме на тих уроках ми зрозуміли, що література і мова - не менш складні науки, а ніж фізика чи математика. І що до писаного потрібно ставитись дуже серйозно, особливо коли хочемо точно з*ясувати, що насправді хотів сказати чи не сказати той чи інший автор. Другий і останній предметом, на якому увесь клас тринадцятилітніх учнів сидів тихо, уважно слухаючи Катерину Франківну Колотовкіну, звався - історією. Це було чудо, якому тоді й самі учні дивувалися ...
Безперечно, що лише завдяки цим двом талановитим учителям, мені їхньому учневі, майже через 30 років, вдалося розгадати цю 200-825 літню світову проблему про похід Ігоря Святославичув на половців в далекому 1185 році.
2. Князь Ігор Святославич.
Князю Ігорю пощастило. Літописець точно записав день, місяць і рік його народження. Через княжі міжусобиці сам батько Ігоря - Святослав Ольгович, князь Новгород-Сіверський не міг бути присутнім при народженні свого сина, бо в понеділок 2 квітня 1151 року, в Страсну неділю, він вирушив у похід, а син його народився у вівторок 3 числа. І отримав Ігор християнське ім*я - Георгій.
Княжичів тоді в ранньому віці прилучали до князівських справ. Вже 1158 року в місті Лутава, що знаходилося між Києвом і Черніговим, на зборах князів Літописець разом із Святославом Ольговичем згадує і двох його синів - Олега і Ігоря.
1164 року батько Ігоря, вже в ранзі черніговського князя, тяжко хворіє і 15 лютого помирає. Старший брат Ігоря - Олег, мав би успадкувати чернігівський престіл, але його двоюрідний брат Святослав Всеволодович обманом заволодіває чернігівським князівством, брехливо пообіцявши наділити землями Святославових Ігоря і Всеволода. Читачам варто запам*ятати цей випадок, як і постать самого Святослава Всеволодовича, яка далі ще не один раз нам зустрічатиметься.
У 1168-69 році Ігор разом із своїм братом Олегом бере участь у поході володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського та у пограбуванні Києва. 8 жовтня 1170 року Літописець записує відомість про те, що в Ігоря народився син Володимир, у хрещенні названий Петром.
Влітку 1171 року князь Ігор-Георгій проявив свій військовий талант. Напали в цей час половці на Русь в районі ріки Рось. На Петрів день (29 червня) Ігор зібрав свої війська і вирушив на ріку Ворсклу, де впіймав половців, які розповіли йому, що хани Кобяк і Кончак пішли до міста Переяславля. Тоді Ігор поїхав половецькою землею, щоби зайти в тил ханам, що пустошили землі біля городів Серебряного і Баруча на Переяславщині. Вдруге Ворсклу Ігор переїхав біля города Лтава (Полтава). І 20 липня, на день святого Іллії, половці були розбиті, а вся їхня здобич перейшла до Ігоря. Через чотири дні із Переяславля князь Ігор поїхав до Києва, де зустріли його три брати Ростиславичі: Роман, Рюрик і Мстислав. Взаємно обдарувавшись подарунками із князями, в кінці липня Ігор поїхав додому на Навгород-Сіверщину.
Підписатися на:
Коментарі (Atom)