11. "Слово о полку Ігоревім" і незрозуміла Троянь.

"Слово" вважається "геніальним" витвором 12 ст. Хоч на нашу думку написане воно на основі літописної містифікації. Навіть, якщо припустити, що цей твір був написаний на замовлення київського князя Святослава Всеволодовича, то навряд чи прожив би він довго після смерті свого замовника.
Своєрідною ниткої Аріадни, яка привела автора (Т.Д.) до розв*язання двох найважливіших питань відносно "Слова о полку Ігоревім" (чвс написання самого твору і його авторство), стала спроба тлумачення слова "троянь". Ось уривки із перекладу "Слова" Леоніда Махновця із "Антології української поезії" (Київ, Дніпро, 1984, т.1, С14) у яких фіксується незрозумілий терсін:
1. О, Бояне, соловію години давньої !
    Аби ти оці полки ощебетав,
    скачучи, соловію, помислом по древу,
    літаючи умом під хмарами,
   звиваючи славу обаполи часу нашого,
   біжачи тропою "Трояна" через поля та гори !
2. Були віки "Трояна"
  минули літа Ярослава,
  були походи Олегові,
Олега Святославича.
3. Уже-бо, браття, невеселая година настала,
 уже пустиня силу прикрила.
Встала обида в силах Даждьбожого внука,
вступила дівою на землю "Трояна",
 заплескала лебединими крильми
 на синім морі край Дону,
 плещучи, прогнала щедрості часи.
4. На сьомому віці "Трояна"
  кинув Всеслав жереб на дівицю, собі любу.
  З перекладу Л.Махновця випливає, що Троянь -- якась міфічно-конкретна особа, котра дала одну із назв нашій землі, від якої йде певний відлік часу і яка є певним духовним символом того часу ??? Ще говорилося і писалося, що Троянь - це один із предківських язичеських богів.
Але існування такої Трояні-Трояна іншими історичними джерелами не підтверджується ! Правда, був ідол   Триглав у Щеціні, є гора з такою назвою в ,Югославії, але все це не наші землі, та й слова не зовсім співпадають, тай часи відмінні. Можливо Троян був взятий з апокрифа "Хождение Богородици", де є речення : "Трояна, Хьрса, Велеса, Перуна на боги обратиша " . "Трояна" - тут вжито в значені "три, трьох", досить заглянути у Словник Б.Грінченка !
12 ст. не таке вже й темне в історії Європи. Від часу хрещення Русі (від Володимира до того ж Ігоря) відлічуємо шосте охрещене князівське покоління. Гляньмо в "Літопис Руський", в часи "Слова", і ми побачимо, що майже кожну свою дію князі узгоджують між собою крізь призму християнської присяги - язичництву тут немає місця !!
Відомо, що твори, які припали до душі наступним поколінням, цими ж поколіннями переписуються, частково змінюються, робляться помилки і т.п. Все це називається тепер: списками, рукописами, варіантами одного твору. Наприклад, видатна пам*ятка німецького героїчного епосу, "ровесниця" нашого "Слова" - "Пісня про Нібелунгів" збереглася у 34 варіантах ! А пам*ятка старофранцузьського героїчного епосу "Пісня про Роланда" , того ж часу відома у 9 рукописах. Давньоруський переклад Йосифа Флавія (античний автор !!!) "Історія іудейської війни" налічує різних списків перекладу аж 30 штук ... А "Слово о полку Ігоревім" відоме тільки в одному списку ???  Б.А.Рибаков у своїй книзі "Киевская Русь и русские княжества 12-13 веков" (Москва, 1982 г.) спробував пояснити цей феномен тим, що духовенство в 16-17 ст. знищило усі рукописи "Слова" через його виражену язичність ? Навіть якщо так і було, то збереглися б про це якісь свідчення, циркуляри, докладні записки і т.п. Крім того, і в ті часи не варто зараховувати все духовенство до якоїсь такої руйнівної касти. Якби "Слово" дійсно існувало, представники духовенства його просто б "охристиянили", але ж цього немає !
У "Слові" для означення батьківщини вживається лише сполучення "Руська земля" (аж 18 разів), руські воїни названі "русичами", а країна половців - "земля, або поле Половецьке". Тоді як в оповіді походу Ігоря в Іпатіївському списку Літопису зустрічається іменник "Русь", як щодо держави всієї, так і до воїнів !? А про ворогів говориться просто - "половці" ?? Це суттєва різниця !