середа, 29 липня 2015 р.

15. Помічники Мусіна-Пушкіна.

Офіційними помічниками у виданні "Слова о полку Ігоревім" у Мусіна-Пушкіна були М.М. Бантиш-Каменський і А.Ф. Малиновський.  Микола Миколаєвич Бантиш-Каменський, українець з молдавським корінням, народився у Ніжині 16 грудня 1737 року, помер 2 січня 1814 року. Навчався в Київській і Московській академіях та Московському університеті. З 1762 року і до смерті працює в Колегії закордонних справ. З 1783 року керує архівом Колегії. Він вважається першим археографом Росії, а ще істориком, бібліографом. Саме в цьому архіві були спеціалісти, які відчитували старі грамоти, розбиралися в почерках різних часів, письмі, виготовляли досконалі копії, трактували старі слова і вирази ...
Чому Бантиш-Каменський та інші автори "Слова" вносять багато язичеських, точніше псевдоязичеських елементів у цей твір ? У справжніх давньоєвропейських епосах, які творилися і шліфувалися протягом кількох століть, поряд з християнськими елементами існують і язичеські. Автори "Слова" вигадують двох співців: Бояна і Хотина, ріку Каялу, Карну і Жлю, внуків Велеса, Дажбожих внуків і Стрибожих, Троянь.
Знаходження на землях України численних валів, зокрема Троянових у Придунав*ї і на Буковині, а також сіл Троянівка і подібних за назвою, вірогідно й наштовхнуло авторів до створення феномену "Трояні".
У паперах А.Ф. Малиновського дослідники знайшли виписки із "Слова". Малиновський був найпершим помічником М. Бантиш-Каменського, а пізніше став керівником архіву Колегії закордонних справ.
Пошуки значення слова "карна" не такі вже й складні, якщо звернутись до римської міфології: Карна - богиня підземного світу, світу мертвих. Крім того, автори "Слова" вписали у свій твір ще два слова із західноєвропейського світу, які були відсутні в давній Русі: "шельбіри" і "ольбери". Дослідниця Ірина  Калинець у своїй книзі "Студії над "Словом о полку Ігоревім" (Львів, 1999, С.66-69) переконує, що ці слова не є тюркськими за походженням, а давньонімецькими ! Шельбірами до 15 ст. називали багатих городян із німецьких міст, які в разі небезпеки озброювалися щитами, а ольбери - міська поліція, сторожі в цих же містах.
Все-таки автори "Слова" розуміли, що потрібно ще більше аргументів на користь давності їхнього твору. І от "приснився" великому київському князю Святославу поганий сон. У ньому він, зокрема, чув, як "всю ніч з вечора сірі ворони каркали під Плісенським на оболоні, були в дебрі Кияні". В оригіналі "Слова" - Кисань. Одні науковці вважають, що тут йдеться про київську місцевість, а інші про літописне місто-городище Пліснесько на Львівщині. Лише 1995 році Павлом Салевичем в архіві, у "Йосифінській метриці" - своєрідному переписі володінь Австро-Угорської імперії, що була зроблена у 1735-88 роках, в описі меж села Підгірці-Пліснесько серед багатьох топонімічних назв була знайдена "дебра Кисань" ! Про цю цінну знахідку 14 листопада 1995 року повідомила на першій   сторінці львівська популярна газета "Високий замок". В часи написання "Слова" границя Російської імперії проходила від давнього Пліснеська недалеко. Вірогідно, що дебра Кисань була вибрана не випадково: по-перше, звучна, незвичайна назва, по-друге, сама дебра знаходилася за межами тодішньої Російської імперії, на так званій "Подкарпатской Руси", яка з часом мала "влитися", з*єднатися з Великою Руссю, по-третє, знаходилася біля маловідомого за Літописом давньоруського Пліснеська. Аргумент авторів "Слова" полягав ось в чому? у творі йдеться про якусь там дебру, про яку ми і сном, і духом не чули, а вона існує !! Крім того, городище Пліснесько здавна відоме своїми великими земляними валами, а сама місцевість належить до невеликих гір "Вороняків", які й сьогодні вкриті значними лісовими масивами.
Якщо слово "кисань" з одного роду, що і "кисет" - мішечок для тютюну, то тодішня назва великого лісу, в якому дуже легко загубитись через складний рельєф, цілком відповідає своєму найменню - дебра Кисань.
В "Слові" аж 6 разів зустрічається іменник і прикметник "харалуг" в значенні зброї: мечів, списів, бойових ціпів. Росіяни - як відомо завжди старалися і стараються здивувати світ небаченою зброєю, але справжні документи тих часів про таку "харалужну" зброю мовчать ! Хіба, що в Україні в Рівненській області є й сьогодні село Харалуг, до того ж воно єдине з такою назвою. Вірогідно, що творцям псевдореліквії припала до смаку ця назва, але ...

4 коментарі: