16. Тьма Тмутороканська.

У "Слові" є аж чотири згадки про Тмуторокань: два рази згадується град Тмутороканський, а ще якийсь "болван тмутороканський" і "кури тмутороканські" ?? Останні дві "тмутороканські" речі завели науковців у глухий кут. Хоча їх мав би насторожити той факт, що проблема міста Тмуторокань в часи походу князя Ігоря була зовсім не актуальною. Остання згадка про це місто у Літописі сягає лише 1094 року ?! Цілком очевидно, що після цієї дати саме місто вже не перебувало під владою чи впливом руських князів.
Місто Тмуторокань - це візантійське місто Таматарха, як важливий порт-місто, що в Керченській протоці між Азовським і Чорним морями, вірогідно, було захоплене ще в часи творення Русі варягами. Але , як бачимо, морський характер руських князів до кінця 11 ст. остаточно вивітрився...
Відродилася Тмутороканська "сага" із захоплення Російською імперією Кубані і переселення туди для колонізації решток українського козацтва у 1792 році у вигляді Чорноморського війська. Збираючи колишні руські і не тільки руські землі, російська влада отримала непоганий ідеологічний козир у вигляді "Слова" . Але як бачимо, якою б не була щільна тьма над Тмутороканню, вона всетаки на сьогодні поволі розсіюється.
Головний напрям політики Російської імперії довший час був спрямований на захоплення Дарданельської  протоки і Босфору, що давало б змогу російському Чорноморському флоту вийти на світовий простір у Середземне море, а також для встановлення контролю на Балканах. До кінця 18 ст. Росія з Туреччиною вже встигла провести аж шість воєн, а попереду було ще три російсько-турецькі війни. Все це робилося під маркою визволення православного Другого Риму - Константинополя від нехристиян і об*єднання усіх православних під омофором Третього Риму - Москви. Шлях до тих вершин імперської політики сушею перетинався великою європейською рікою - Дунаєм. Тому й не потрібно ламати дослідникам голови, що ж мав на увазі автор "Слова", пишучи такі фрази: "копія поють на Дунаю", "дьвіци поють на Дунаю".
Досліджуючи Тмутороканське "диво", автор (Т.Д.) звернув увагу на подібний феномен з давньоруською Білою Вежею. Ще в далекому 965 році князь Святослав погромив хозарські міста, а серед них і Саркел , що був на Дону. В Літописі він названий Білою Вежею. Вітчизняні історики вважають, що тоді був створений "степовий форпост Русі" на Дону, який проіснував аж до 1117 року, поки "біловежці" не прийшли в Русь ?! Між тими двома датами ніяких подій, пов*язаних з руською "Білою Вежею" на Дону, літописці зовсім не фіксують ! А що було писати ? Коли ніякого руського степового форпосту на берегах Дону не було, все це вигадки істориків, які не змогли пояснити написане про біловежців у Літописі.
Але у Русі був город Біла Вежа на кордоні Чернігівського князівства, який стримував половецькі набіги, і сам спочатку розташовувався на захоплених у половців землях. Тогочасна тривала князівська міжусобиця 1117 року активізувала кочівників, що й змусило жителів Білої Вежі (Чернігівської) відступити на Русь. У 1147 році Біла Вежа спалена, але вже руськими військами. А у 1149 році руське військо чекало  біля старої (спаленої - ?) Білої Вежі, цілком очевидно, що десь поряд було збудовано нову Білу Вежу.. Із димів Саркела, спаленого Святославом, і Білої Вежі було створено фантомну колонію Русі на Дону ! Та й усе це грало на руку русифікації  і захопленню земель Придоння.
В радянському журналі "Новий мир" за 1984 рік у номерах 5,6,7 письменник і історик-археолог Андрій Нікітін надрукував своє дослідження "Испитание Словом", з якого зокрема довідуємося, що дім Мусіна-Пушкіна в Москві 1812 року в часи навали Наполеона не згорів ? А рукопис "Слова", нібито, був захований і замурований у підвалах будинку. Підвальна схованка була викрита французькими військами і розграбована. Про це сімейне "предание" розповіла внучка Мусіна-Пушкіна княгиня С.В. Мещерская, яка до речі народилася аж у 1822 році . Ще Нікітін у негативному плані згадує французьського славіста Андре Мазона, який, можливо, є єдиним європейським дослідником , який реально дивився на походження "Слова", доводив, що "Слово" - "било сделано в угоду" "империализму Екатерини 2". Як бачимо, француз тоді не дуже й помилявся, варто було би його дослідження про "Слово" перекласти і надрукувати в Україні .

Відомий чеський поет і діяч Вацлав Ганка (1791-1861 рр.) під впливом "Слова", а також слов*янського народного епосу написав "Краледвірський рукопис" (1818 р.) і "Зеленогірський рукопис" (1819р.), видавши їх за знайдені давньочеські письмові пам*ятки. Фальсифікація була розкрита лише в кінці 80-х років 19 ст. А в середині 20 ст. знову з використанням "Слова" з*являється "Велесова книга", яку деякі наші сьогоднішні вчені, зокрема Борис Яценко, видають за давню (4-9 ст.) слов*янську творчість ?! Як бачимо майстерна брехня породила інші, хоч і менш вдалі підробки, а "Велесова книга" ще й досі на загальному рівні не спростована...